Жіноча збірна України з пляжного волейболу сягнула другої сходинки у фінальному раунді у «Continental Cup» в Ставангері і продовжить боротьбу за путівку в Ріо-2016. До вашої уваги коментар від однієї з безпосередніх учасниць – Валентини ДАВІДОВОЇ.
- Про те, що ми гратимемо у олімпійському відборі нам стало відомо десь за тиждень до його початку – в понеділок, після приїзду з Вільнюсу, - розпочала бесіду Валентина. – Перша реакція – шок! А потім усвідомлення високої відповідальності, яка на нас лягає. Адже Україна ще жодного разу не була представлена на Олімпійських іграх в пляжному волейболі. І ми тренувалися, працювали, розуміючи це. В цілому, ми були готові морально та фізично до цих змагань, ми знали, із суперниками якого рівня нам належить грати.
- Якась інформація була про суперників?
- Була інформація тільки про австрійську та російську команди.
- Відправляючись в Норвегію, могли передбачити, чим все це закінчиться?
- Ні, що ви! У нас навіть в думках такого не було. Так, ми, звичайно, налаштовувалися на боротьбу, але не могли уявити, що дійдемо до фіналу.
- Судячи з усього, перший матч зі збірною Норвегії дозволив втягнутися в турнір. Матч був виграний достатньо впевнено?
- Саме так. Спасибі нашій другій команді, яка виграла у першої збірної Норвегії. Це дало нам великий поштовх, і ми впевнено вступили в боротьбу з другою норвезькою парою.
- Швидко вигравши цей матч, ви напевно могли подивитися на гру ймовірних суперників?
- Так, але в більшості матчі йшли паралельно, плюс йшли сильні дощі, тому після ігор швидко бігли в готель.
- З іншими скандинавками – шведками – було явно складніше…
- Так. Дівчатка - Іра та Інна Махно - програли, і нам треба було вигравати і перший матч, і наступний – «золотий». Друга команда Швеції теж була непростою - одна з волейболісток доволі високоросла, тож були певні складнощі. Але ми знайшли ключик до цієї пари. «Золотий матч» був набагато важче – ми сперечалися з дуже досвідченими суперницями. Але перебороли спочатку себе, а потім і суперниць.
- Чи був якийсь момент упродовж турніру, коли ви повірили, що багато чого досягнули?
- Ми повірили в себе вже після перемоги над австрійками. Ми до цього по два рази зустрічалися і з першою, і другою командами. Ми розуміли, що якщо друга за рейтингом австрійська пара нам по зубах, то перемогти першу буде дуже і дуже складно. Адже пара Швайгер/ Хансел займала призові місця і на «оупенах», і на турнірах серії «Grand Slam». Але ми з тренерським штабом – Миколою Бабічем та Василем Букіним - їх розібрали, та досягли звитяги. Без допомоги тренерів ми б не досягли такого успіху – це точно.
- На що звернули увагу у грі найсильнішої австрійської пари, за рахунок чого вдалося добитися успіху?
- Обидві суперниці універсальні гравці - можуть і атакувати, і захищатися, а також добре грати на блоці. Крім того, володіють гострою подачею. Найголовнішим в цьому матчі стало те, що ми впоралися зі своїм прийомом. Разом з цим ми змусили суперниць помилятися в цьому елементі – у них не було гарною доводки, щоб проводити зручні атаки, тож вони більшою мірою накочували. Плюс Женя Щипкова зарекомендувала себе сильною блокуючою, і через це, мабуть, вони боялися бити. Женя була просто богинею блоку.
- А ви, якщо судити по фотографіям зі змагань, чимало м’ячів дістали в захисті?
- Так, довелося попрацювати (посміхається).
- В фіналі конкурували з голландською збірною...
- Інформації про неї ніякої не було. Жодної гри за участю голландок не бачили. Навіть в обличчя їх не знали. Довелося шукати в Інтернеті. Проглянули, проаналізували. Із другою командою впоралися, з першою – довелося грати в «золотому матчі». Знали, що у суперниць сильна подача, особливо у ван дер Вліст, але в першій партії подача у неї не пішла. Завдяки цьому ми тут і виграли. В другій – вона стала ризикувати, а подача в неї, можна сказати, убойна. Ми не впоралися, хоча і готувалися до цього.
- На тай-брейку, судячи з репортажу сайту ЄКВ, гра відразу не пішла…
- Так. Ми спробували реабілітуватися, намагалася доставати догравання, але відрив був дуже великий.
- Які емоції переважали після фінального свистка?
- В глибині душі ми, звичайно, засмутилися. Але позитиву було більше – ми зрозуміли, що можемо грати з командами високого класу, хоча ми й новачки на цьому рівні. Розуміємо, що у вирішальному раунді буде ще складніше. Але ми налаштовані на серйозну боротьбу – ми дуже хочемо зіграти на Олімпійських іграх.
- Яка підготовка планується до заключному етапу відбору на Олімпійські ігри?
- Після прильоту ми отримали вихідний. Два дні тренувань, після чого в своєму рідному Запоріжжі зіграємо на Кубку України. Планується, що в понеділок ми вилітаємо до Сочі.
За матерiалами прес-служби ФВУ
