До вашої уваги дванадцята глава рубрики «Срібна команда». Нагадаємо, що в ній ми розповідаємо про гравців та тренерів збірної України (U-20) – срібного призера чемпіонату Європи. Завершує цикл матеріалів про гравців капітан команди Тимофій ПОЛУЯН.
Догравальник Тимофій ПОЛУЯН, як і Олег Плотницький, пропустив підготовку збірної до фінальної частини. Але якщо Олег в цей час грав на чемпіонаті Європи (U-22) з пляжного волейболу, то Тимофію завадила травма коліна. Причому сам гравець в інтерв’ю перед стартом сумнівався, що зможе повною мірою допомогти команді. Але після певного періоду адаптації він став одним з лідерів збірної, як передбачає його позиція – догравальник з прийомом. В основному елементі – прийомі став в другим в загальному рейтингу чемпіонату, відрізнявся стабільністю і в атаці. В кінцівці півфінального матчу з Італією він опинився на передній лінії і забив напевно найважливіші м’ячі у свої кар’єрі, зокрема переможний, який гарантував команді медалі.
- Емоції тільки позитивні, адже ми завоювали срібні нагороди, - воскрешає в пам’яті події початку вересня капітан «срібної» збірної. - Хотілося стати чемпіонами. Але не вийшло. З іншого боку, спочатку ми хотіли тільки в четвірку потрапити. Потім цілі змінилися. Тож я дуже задоволений, що стали срібними призерами.
ВХОДЖЕННЯ В ЧЕМПІОНАТ
- Згадую, коли ми спілкувалися з вами в Борисполі перед вильотом в Пловдив, то ви, як то кажуть були не в доброму гуморі, напевно через травму коліна…
- Складно було оцінювати шанси. Важко було представити, як це все буде, адже ми бачили у справі лише збірну Німеччини.
- Як особисто ви входили в чемпіонат, адже напередодні змагань у зв’язку з травмою?
- Я встиг ії залікувати і, як ви знаєте, вийшов в стартовому складі в першому матчі – з командою-господаркою. Про збірну Болгарії ми нічого не знали, адже ця збірна як організатор змагань не приймала участь у відборі. Виходили ми з бажанням перемогти.
- Збірна Болгарії тренувалася обидва дні перед збірної України, і обережно охоронялася від наших очей. Звернули на це увагу?
- Так. Мабуть у них були якісь домашні заготівки. Тому й була така секретність, навіть на опробуванні. Але це на нас ніяк не позначалося. Тренер сказав ніяк не звертати на це уваги, адже в будь-якому разі все повинно було вирішитися безпосередньо на майданчику, щоб вони не придумали.
- Перша партія була напевно як адаптація до залу, до суперника. На що потім Микола Пасажін звернув увагу гравців?
- В першій партії ми дійсно тільки входили у гру, знайомилися із суперником, дізнавалися хто і на що здатний. Особливих установок після першої партії не було, адже ми грали десь на рівних. Але ми зрозуміли, з чим стикнулися і потім нам все ж таки знайшли ключик до перемоги.
- За рахунок чого більшою мірою?
- Гадаю, що за рахунок характеру. Адже за великим рахунком ми ні в чому не поступалися супернику, і ми розуміли, що ця команда нам по зубах. В цілому, дуже хотілося розпочати чемпіонат з перемоги. Тим більше, нічого надприродного болгари не показували. Слід сказати, що ця гра деякій мірою була визначальною для нас. Якщо б ми ії програли, навряд чи ми добилися такого успіху в чемпіонаті. Цей матч задав нам тон на подальші ігри. Ми зрозуміли, що ми можемо боротися із усіма суперниками на цьому чемпіонаті.
- Програна гра з Польщею не вибила з колії?
- Якщо і вибила, то ми дуже швидко отямилися, та налаштувалися на наступні ігри. Я би сказав, що гра з полякам була повчальною для нас, адже спустила нас з небес на землю. І наступних матчах ми стали показувати свій волейбол.
- Чимало хлопців відзначають в якості важливого фактору успіху емоційну складову. Може ви як капітан скажете як це виходило?
- Чесно кажучи, про це не замислювався. Емоції дійсно захльостували хлопців. Не знаю, як це пояснити. На чемпіонаті Європи їх було більше, ніж раніше, на попередніх змаганнях. І ці емоції зіграли велику роль в нашому успіху, і це допомогло їх добитися. Можливо, такий великий рівень емоцій від великого бажання, адже для всіх хлопців це були перші змагання такого рівня, якщо говорити про «класику», і ми дуже хотіли себе проявити. Ми дуже важко йшли до фінальної частини, і тому же хотілося успішно виступити.
- Яка гра для вас як для догравальника, а гравцям цього амплуа зазвичай віддаються найскладніші м’ячі, була найскладнішою в груповому турнірі в цьому відношенні?
- Якщо дійсно не враховувати гру з Італією, де особняком стоїть кінцівка п’ятої партії, то такою була гра з Болгарією, де також все вирішилося на тай-брейку. Це була, як ви знаєте, перша гра, від чого я трохи нервував, переживав, і не все через це виходило. Але в підсумку все непогано вийшло.
ПРО ТЕ, ЯК НЕ ПРОЙШЛО «4 ПО 4»
- Гра з Італією дійсно стоїть особняком, ії дійсно ще довго згадуватимуть ії безпосередні учасники. Як згадуєте ії особисто ви?
- По-перше згадується те, що ми перемогли в цій грі. Але вважаю, що могли вигравати в трьох партіях, якщо б переломили хід другої партії. Але не вийшло, і прийшлося знов себе переборювати та доводити гру до тай-брейка. Ну а на тай-брейку так трапилося, що ми перемогли.
- Які думки були при рахунку 8:13, 9:13…
- Я не міг зрозуміти, чи це вже все – кінець, чи ми ще можемо виграти. Складно було визначитися. Але з виходом на подачу Олега Плотницького, звісно, почав схилятися до більш позитивного варіанту (посміхається). Ця кінцівка була найважчим відрізком для збірної України на цьому чемпіонаті. Півфінали, зазвичай, найцікавіші, так відбулося і на цей раз. Нам дуже хотілося поборотися за медалі найвищого класу.
- В цій кінцівці один догравальник – Олег Плотницький добряче подавав, ви – працювали на передній лінії…
- Так, і всі м’ячі були з розряду важких, а ціна помилки була дуже високою.
- Як вдавалося зберегти голову холодною в такій ситуації, щоб приймати вірні рішення?
- Була впевненість в собі, в команді. Емоції захльостували невпевненість, яку я відчував при такому рахунку – помилитися дуже легко. Страшно було це зробити – наприклад, не добити якісь м’яч, а просто перекинути, віддавши атаку супернику. Напевно емоції не дали мені це зробити.
- Переможну крапку в цьому протистоянні поставили саме ви, якщо не помиляюсь, запхнувши м’яча між рук блокуючих…
- Так, так вийшло. Задумував зробити іншу дію, але потрапив не в ту зону. І можна сказати, що в даній ситуації мені дуже пощастило.
- А якою була задумка?
- Хотів вдарити «4 по 4». Але зрізав м’яча, і удар прийшовся прямо в центрального. І так вийшло, що я його засунув між рук блокуючих.
- А «4 по 4» тоді проходило?
- Складно сказати, але задумка була саме такою.
- Як довго падав м’яч на майданчик, на ваш погляд?
- Як у сповільненій зйомці (посміхається). В той момент я взагалі з трудом розумів, що відбувається. Але потім побачив, що він дійсно впав. Ну а далі… Ви все бачили самі.
- Такі сильні емоції, як в цей момент, раніше доводилося переживати?
- Ні. Такі – в перший раз. І це, впевнений, запам’ятається на все життя.
- Як довго ця перемога емоційно не відпускала вас?
- Емоційно? Напевно старту нового сезону у складі «Локомотиву», коли вже зрозумів, що треба переключатися на нові задачі і їх виконувати. Десь місяць думав про цей матч, згадував, аналізував.
НОВИЙ ДОСВІД, НОВІ ЦІЛІ
- Не можу не запитати, як досвід, отриманий на чемпіонаті Європи в Пловдиві, допомагає в чемпіонаті України?
- Серйозно допомагає, адже в Болгарії було чимало матчів, в яких треба було проявляти характер, боротися до кінця, і це приносило успіх. І коли подібні ситуації трапляються під час матчів за «Локомотив», ти згадуєш ці емоції і думаєш: «Якщо тоді вийшло, чому ж зараз не спробувати». Приблизно так.
- Кілька слів про ваш кар’єрний шлях?
- Розпочав займатися волейболом в харківській ДЮСШ №11. Першим моїм тренером Михайло Іванович Подобед. Деякий час тренувався у нього, після чого запросили в «Локомотив». Ось вже п’ять років знаходжуся в системі харківського клубу,.
- На чому базується ваша любов до волейболу?
- На волейбол мене привели батьки, які теж займалися цим видом спорту. Тож перші відчуття закладалися в сім’ї. Перший тренер показав, що волейбол це дещо особливе.
- Наскільки було важко адаптуватися на рівні команди майстрів?
- У вищій лізі я дебютував десь у шістнадцять років. Було чимало хлопців, які допомагали мені, показували що і як треба робити. Тому адаптуватися було не дуже складно. Дивився на інших хлопців, вчився у них.
- Перехід в команду Суперліги вийшов доволі швидким?
- Так. Я передбачував, що мене запросять до лав команди Суперліги в цьому сезоні, а після чемпіонату Європи вже був впевнений в цьому. Тренер часто мені довіряє місце в «старті», стараюся виправдати його довіру.
- В травні відбудеться відбір на чемпіонат світу (U-21). Ваші очікування від нього?
- Задача однозначна – відібратися у фінальну частину. Побачимо, які команди будуть в нашій відбірковій групі, тоді вже може буде робити якісь висновки та налаштовуватися на цій «відбір».
- Чого хотілось би досягнути, маючи вже в активі «срібло» юніорського чемпіонату Європи?
- Як мінімум, потрапити у четвірку кращих на чемпіонаті світу. Поки це тільки бажання. Вважаю, що у команди є потенціал для досягнення таких висот. Зможемо, якщо захочемо, якщо відчуємо такі ж емоції, як і на «Європі».
