Президент «Баркома-Кажани» стійко сприйняв невдачу його команди в Суперкубку і сподівається, що сезон у неї вийде вдалим.
Львівський клуб «Барком-Кажани» від дати свого заснування у 2009 році одразу ж поставив перед собою найамбітніші цілі. Спочатку – на внутрішній арені. І поступово, із сезону в сезон, покращував свої результати. Спочатку став переможцем турніру першої ліги, потім – фіналістом «вишки», що дозволило йому пробитися до елітного дивізіону. Ну, а в Суперлізі львів’яни теж тільки піднімалися нагору: 2013-2014 роки - 6 місце, 2014-2015 роки - 5 місце, 2015-2016 роки - 4 місце і, нарешті, торік вони стали срібними призерами. Причому, минулого сезону вони поклали свої медалі у національний кубок та стали володарями Суперкубка країни, обігравши «Локомотив».
Щоправда, саме «залізничники», значно додавши на фініші минулого чемпіонату, змогли позбавити «кажанів» цілком реального, здавалося, «золота», а останньої неділі взяли переконливий реванш і в поєдинку за Суперкубок, упевнено вигравши – 3:0. Відверто кажучи, керівники окремих клубів за подібного розвитку подій могли би втратити терпіння й оперативно відшукати винних у невдачі. Зазвичай – наставника, який не забезпечив переможний результат. Проте президент «Баркома-Кажани» Олег Баран звик дивитися у суть негативних результатів глибше і не робити поспішних емоційних кроків. Тож і зараз він продовжує зберігати завидну стриманість, будучи впевненим, що локальні поразки обов’язково перетворяться з часом на гучні перемоги…
- Звичайно, я переживаю у разі невдачі команди, - зізнався Олег Баран. - Завжди хочеться вигравати. Але це - спорт, і він не може складатися з одних лише перемог. Це - по-перше. А по-друге, без поразок ти не будеш ставати сильнішим. «Барком-Кажани» так гучно заявив про себе минулого сезону, що тепер від нас у кожному матчі, проти якого б суперника ми не грали, чекатимуть лише перемоги. Хлопці мають до цього звикнути і перейти на новий щабель свого психологічного становлення. Коли ж вони на нього перейдуть, їм стане значно легше справлятися з тиском і максимальними очікуваннями вболівальників.
- І все ж, минулого сезону ваш клуб набрав чемпіонську ходу, взяв Кубок і Суперкубок, але так і не зміг додати до своєї скарбнички золото чемпіонату України…
- Знову ж таки, це - спорт!
- Чи можна сказати, що фінальні поєдинки з «Локомотивом» уже ж стали справжнім святом волейболу?
- Так, свято було, і я тішуся, що був причетний до нього. Тим більше, все одно у нас минулого сезону вийшов хороший результат. Як ви зауважили, ми виграли два кубки. Стосовно ж чемпіонату, зізнатися, залишилася оскомина. Але не все ж одразу...
- Як ви взагалі до волейбольного життя долучилися?
- Професійно я волейболом не займався. Але впродовж п’яти-шести років грав на аматорському рівні разом із друзями. В нашій компанії був дитячий тренер, який запрошував нас на ігри своїх вихованців. Я дивився, як ці діти зростають. Коли вони їхали на змагання, ми допомагали їм фінансово. Тож волейбол ставав для мене все цікавішим і цікавішим та, затягнув до того, що у Львові з’явилася команда «Барком-Кажани».
- Кому належала ідея додати до титульного спонсора в назві клубу слово «кажани»?
- Ми спиралися на досвід наших польських колег, а також НБА. Там багато команд мають у своїх назвах якихось звірів. Нам ця ідея дуже подобалася. І тоді вже один мій товариш запропонував: «Нехай вони у нас будуть бетменами чи летючими мишами». У підсумку вийшли кажани, яких ми об’єднали з назвою фірми-спонсора «Барком».
- Щоби команда прогресувала, потрібно, щоби, як ви сказали, до неї затягувало ще більше не лише вас…
- Так, звичайно, і ми над цим працюємо. Цього року нам вже почалала більше допомагати міська рада, і керівництво області стало долучатися. Ми самі почали більше уваги приділяти маркетингу, і у нас з’явилися додаткові партнери. Але це тільки початок. Ми всі розуміємо, що майбутнє клубу залежить від кількості спонсорів. «Барком-Кажани» повинен стати справжньою гордістю нашого міста, усієї львівської громади. Щоби кожен львів’янин пишався командою і міг зробити свій, нехай невеличкий, внесок у її розвиток. І це теж сприяло б її успіху. Це моє бачення, моя модель, так би мовити, народної команди, яка могла би жити довго і щасливо.
- Проте від любові до ненависті, як відомо, один крок. Не переживаєте, що «Барком-Кажани» може стати такою ж жертвою нездорової уваги вболівальників, як футбольні «Карпати»?
- Мені важко коментувати те, що сталося з «Карпатами». Певно, конфлікт з уболівальниками був апогеєм попередніх рішень і дій керівництва клубу. На мою думку, кожен має право на помилку, питання лише в тому, наскільки якісно буде проведено аналіз і зроблені висновки, а також - чи буде рух вперед після цього.
- Не кожен президент клубу хоче бачити наставника своєї команди ще й головним тренером збірної - все ж таки, одне другому дещо заважає. Як ви поставилися до суміщення посад Угісом Крастіньшем?
- Спокійно. Більше того - я сам рекомендував Крастіньша у збірну. Він - сильний спеціаліст і реально може вивести нашу національну команду на новий рівень. Зрештою, і сам зробить цей крок, а це вже добре і для прогресу «Баркома-Кажани». Я переконаний: якщо рівень волейболу в Україні зростатиме - від цього виграють усі. Чим вищий буде рівень, тим більше вболівальників буде приходити на ігри, і тим більш масовішим стане спорт у нашій країні. Ми - керівники клубів і ФВУ - всі працюємо в одній упряжці. Вже є позитивні тенденції, зокрема, команді у Вінниці підставив надійне плече спонсор - МХП. Тож її гравці готувалися до сезону в хороших умовах, з’їздили на турнір до Польщі. Взагалі, вінницька команда досить цікава, там грають спортсмени, які пройшли різні чемпіонати. Тобто, у нас тепер не один сильний клуб є - «Локомотив», як раніше. Нині маємо три-чотири цікавих колективи. Отже - буде інтрига в Суперлізі, і все це принесе свої плоди з часом. Бо кому ми потрібні, якщо на ігри не приходитиме повний зал людей? Ми повинні працювати від споживача, створювати такі умови, щоби він охоче приходив на волейбол і отримував масу задоволення.
- Чи можете ви вже сьогодні сказати, що ваша команда є серед найулюбленіших у місті? Чи відчуваєте сильну підтримку львів’ян?
- Так, але може бути ще краще, і ми інтенсивно працюємо в цьому напрямку. Я би сказав, що зараз ми не на піку, а тільки на старті. І нам ще багато чого треба навчитися. Минулого року ми почали продавати квитки на ігри, думаємо і далі це робити. Але хлопці теж мусять тоді неодмінно показувати якісний волейбол. Адже якщо люди заплатять певні гроші за квиток і залишаться незадоволеними - це буде погано. Втім, ціни в нас дуже помірні. Зараз пляшка пива коштує 25 гривень, і квиток на волейбольний матч - теж 25. Гадаю, доступно…
- Які завдання ставите перед командою в чемпіонаті та єврокубку?
- Ну, з чемпіонатом усе зрозуміло – боротися за чемпіонський титул. А на європейській арені спершу ми виходимо на команду, що програє в парі «Шахтар» (Солігорськ) - «Маккабі» (Тель-Авів) у другому раунді Ліги чемпіонів. Я схиляюся до того, що нам доведеться мати справу з представником Ізраїлю. Хоча, як ви розумієте, слабких команд у Лізі чемпіонів не буває. Щоправда, і ми вже не перший рік у волейболі. А далі, швидше за все, нас знову чекатиме зустріч із «Войводіною». Дуже хочеться віддати сербам боржок за невдале протистояння з ними торік! А тоді вже, дай Боже, вийдемо на польський «Жешув». І треба буде по-сусідськи гарно зіграти, як мінімум!
Дякуючи керівництву нашої федерації, ми маємо можливість позичити і встановити в залі паркет із терафлексу. Тож CEV не матиме до нас претензій щодо покриття.
- А у вас не виникне накладок з іншими командами в місті - футзальною, баскетбольною? Чи керівництво Палацу спорту «Галичина», перш за все, йде назустріч вам?
- Ми спільно, так би мовити, сезон розписали, дати поставили. Проте Львів, безумовно, потребує нового ігрового залу. І він мав бути побудований до Євробаскету-2015. Але останній з відомих причин відмінили.
Нині ж про новий зал у місті говориться дуже багато, проте далі розмов поки що справа не йде. Є плани, є якісь проекти, але наразі лише в зародку...