Про закордонну кар’єру, волейбол, брата-футболіста та особисте життя.
КІПР І СИВЕ ВОЛОССЯ
– У січні цього року ви перейшли з «Новатора» (Хмельницький) у кіпрську «Олімпію Френарос». Що таке кіпрський волейбол та як наважилися на переїзд?
– Оскільки у Хмельницькому закінчилися кошти для утримання гарного клубу, так вийшло, що більшість хлопців зі складу подалася на ті чемпіонати, де за волейбол можна отримувати гроші. В українських клубах усі місця вже були зайняті. Лише Денін, напевно, залишився в харківському «Локомотиві». Решта поїхала за кордон. У мене була пропозиція з Кіпру. Інших запрошень я не отримував, тому вирушив туди. На Кіпрі доволі непоганий чемпіонат. Якщо враховувати легіонерів, то він не поступається українському. Там також 8 команд. Самі кіпріоти не дуже сильні у волейболі, але за рахунок легіонерів турнір непоганий. Якщо брати «Новатор» початку сезону 2018/19, думаю, ми були б у топі чемпіонату Кіпру.
– Чим кіпрський волейбол і тамтешній побут відрізняються від українських?
– Та всім. Там створені всі умови для того, щоби людина грала, тренувалася й ні про що не думала. Я приїхав – мені дали машину, житло, зарплатню. Все як має бути. Постійно була комфортна погода. Щоправда, тренування – лише одне на день. Там такий чемпіонат, можна сказати, напівпрофесійний: місцеві вдень працюють, а ввечері тренуються. Легіонери ж роблять це професійно. Зранку ми збиралися з легіонерами з різних команд і тренувалися разом, без місцевих. А ввечері – у своїх командах разом із кіпріотами.
– Якою мовою спілкувалися в команді й чи важко було адаптуватися?
– Це був перший мій від’їзд за кордон. Хвилювався, навіть трохи посивів (Богдан показує на своє волосся. – Авт.). Але хвилювався лише до поїздки. На Кіпрі люди чуйні, доброзичливі. Всі проблеми вирішувалися. Розмовляли переважно англійською – з тренером, гравцями… Взагалі там спілкуються грецькою, але це доволі важка мова.
Богдан Татаренко \ фото: instagram.com
ПРО «КЛАСИКУ» ТА ПЛЯЖ
– У 2016 році, разом із Володимиром Борисенком, представляючи Чернігівську область, ви завоювали бронзу чемпіонату України з пляжного волейболу. У 2018-му – разом із «Новатором» виграли бронзу у класичному волейболі. Яка з цих медалей здобувалася важче й чому?
– Напевно, вони рівноцінні. У «Новаторі» я провів усі ігри, всю фінальну серію. Хоча фізично класичний волейбол дався легше. Адже у пляжному весь сезон ми грали без замін, лише удвох. А у класичному тренер проводив ротацію складу. До того ж у класичному 6 людей. Не таке навантаження…
– Минулого сезону у складі «Новатора», де ви були капітаном, ви виступали в Кубку ЄКВ. Що вам дав виступ у єврокубках?
– Певний досвід. Якщо би не фінансові проблеми в «Новаторі», думаю, ми пройшли би далі. Однак через фінансові труднощі тренерський склад вирішив повезти в Норвегію молодих гравців… Це був досить гарний досвід для розвитку. Розумієш, що на такому рівні можна грати.
– Ви були бронзовим призером чемпіонату України, капітаном однієї з провідних команд. Чи звертали на вас увагу тренери збірної України? Мабуть, викликали на збори?
– Ні. Такого не було. Може, і звертали увагу, але я про це не знаю. Я спілкувався з Угісом Крастіншем (головний тренер збірної України та львівських «Барком-Кажанів». – Авт.). Я його знаю, бо їздив до Львова на перегляд. Ми бачилися під час матчу «Новатора» та «Баркому», він запитував, як у мене справи, але розмов про збірну не було.
"Новатор" \ фото: cev.eu
– З 7 по 9 червня на «Золотому березі» відбудеться чемпіонат Чернігова з пляжного волейболу. Чи плануєте взяти в ньому участь?
– Узагалі – так, але не знаю, чи вийде: потрібно відновитися після сезону.
– А чи виступатимете цьогоріч у чемпіонаті України з пляжного волейболу?
– Так, разом із чернігівцем Кирилом Клочком (пара Татаренко-Клочко вже вигравала бронзу чернігівського туру чемпіонату України-2018. – Авт.). Не знаю, чи вийде грати весь сезон. Може трапитися так, що в липні я поїду на збори й на цьому пляжний сезон закінчиться. Все залежатиме від клубу. Хтось збирається в липні, а хтось у вересні.
– Якщо казати про фінансову складову, ким вигідніше бути в Україні: пляжним чи класичним волейболістом?
– Класичним. У пляжі грошове забезпечення отримують лише українські збірники. Вони мають зарплатню, ставку у збірній. У них є спонсор із Запоріжжя. Решта ж пляжників грають у своє задоволення. Вони максимум напівпрофесіонали: хтось їздить за власні гроші, хтось знаходить спонсорів, які все це оплачують…
– Наразі, з подачі керівництва харківського «Локомотива», обговорюється формат Суперліги. Ви виступаєте за 8 чи 10 команд в елітному дивізіоні?
– Я за 10 команд і по одній грі в турі. Наразі в турі – по дві гри. З однією стане легше: ти приїхав, виклався на повну й не думаєш про завтра. Усі топові європейські чемпіонати грають саме так. Думаю, це буде краще для всіх спортсменів.
Богдан Татаренко \ фото: instagram.com
БРАТИ
– Ваш молодший брат Максим – основний воротар дублюючого складу «Десни» та вже кілька разів потрапляв у заявку головної команди Чернігівщини у Прем’єр-лізі. Як так вийшло, що один брат – волейболіст, а інший – футболіст?
– Усе просто. Спочатку дідусь відвів мене на футбол. Але цей спорт мені ніколи не подобався. А брат із другого класу прийшов у футбол. Відтоді так і не змінював свого напряму. Я ж ходив і на легку атлетику, й на футбол, і на волейбол… Ані мама, ані тато у нас не займалися спортом. Ми – перші спортсмени в родині. Так склалося. Думаю, ми стали професіоналами через характер, працездатність і бажання займатися своїми видами спорту.
– Не хотілося перетягнути брата у волейбол?
– Ні, бо я бачив як у Максима палають очі, коли він грає у футбол… Микола Петрович Благодарний (колишній тренер чернігівського «Буревісника». – Авт.) казав: «Приводь брата, вчитимемо його грати у волейбол». Але я відповідав: «Та ні, Максим – футболіст. Йому достатньо».
– Грали з братом разом чи у волейбол, чи у футбол?
– У футбол грали в дитинстві. У волейбол – іще не доводилося. Максим грав за збірну школи з волейболу, коли я вже її закінчив. Часу немає… Мабуть, можна спробувати пограти у пляжний волейбол, брат саме пішов у відпустку. Мабуть, так і зробимо.
– Коли до вас прийшло розуміння, що волейбол – це ваше?
– Напевно, у 8-му класі, коли мене вперше взяли на чемпіонат України з пляжного волейболу. Я побачив, що це таке. І з того часу вже нічого не змінював.
– Наразі, наскільки я розумію, з «Олімпією» контракт закінчився. Уже відомо, де проведете наступний сезон?
– Поки що варіантів небагато. Тож не можу нічого конкретного сказати. Хотілося би грати за кордоном у гарному чемпіонаті чи в Україні в топовому клубі, яким був «Новатор». А там подивимося, де я опинюся.
ОСОБИСТЕ
– Ви одружені?
– Наразі – ні. Це моя дівчина Олена Рудик (показує на супутницю. – Авт.). Вона волейболістка. Нещодавно приїхала зі збірної країни. Капітан команди «Волинь-Університет».
Богдан Татаренко та Олена Рудик \ фото: instagram.com
– Розкажіть, як зустрілися?
– Напевно, це було 2016 року в Чернігові, на турі. Як завжди, листувалися в соцмережах: «Привіт». – «Привіт, грала добре», – розповідає Олена.
– Так. А далі зав’язалося… – додає Богдан.
– І що, довго зустрічаєтеся? Вже три роки?
– Ні, спочатку якось не складалися у нас стосунки, а потім вийшло само собою, – каже Богдан.
– Зустрічаємося півтора року.
– Наскільки можна поєднувати особисті взаємини та професійну кар’єру?
– Це досить складно, – зізнається Богдан. – Бо, наприклад, я як поїхав після Нового року, так чотири місяці й не бачилися. Важко, проте… Нині все добре, проводимо відпустку разом. Потім знову роз’їдемося.
– Встигаємо скучити одне за одним, – усміхається Олена.
– Нещодавно журналісти відзначали професійне свято. Наскільки часто доводилося спілкуватися з журналістами та що би ви побажали нам?
– Багато наче не спілкувався. Приходив у програму на «Новий Чернігів». Хоча ні… Коли я був капітаном у «Новаторі», доводилося брати участь у післяматчевих прес-конференціях. Зичу журналістам якомога більше цікавих співрозмовників.
ДОВІДКА
Богдан Татаренко, волейболіст, догравальник.
Бронзовий призер чемпіонатів України з пляжного (2016 р.) та класичного (2018 р.) волейболу, срібний призер чемпіонату Кіпру з класичного волейболу (2019 р.).
Кар’єра: «Буревісник-ШВСМ» (Чернігів) – 2012/2017 рр., «Новатор» (Хмельницький) – 2017/2019 рр., «Олімпія Френарос» (Кіпр) – 2019 р.
Вік: 24 роки. Зріст –195 см.
Місце народження: Чернігів.
Улюблена книга: «Майстер і Маргарита» М. Булгакова.
Мрія: зіграти в Лізі чемпіонів.
Улюблене місце в Чернігові: Вал, улюблене місто у світі: Чернігів.