Головний тренер львівського «Баркому-Кажани» – чемпіона України й володаря Суперкубка, латвійський фахівець Угіс Крастіньш, котрий водночас очолює національну збірну України, провів тривалу кар’єру гравця фінського «Сантаспорту», а потім багато років працював тренером команди «ВаЛеПа».
«На переїзд до Львова погодився майже одразу»
- Після чергового злету «ВаЛеПи» на внутрішній і міжнародній арені, де ми вперше пробилися до чвертьфіналу Кубка ЄКВ, мені запропонували пролонгувати контракт ще на рік, – бере слово Угіс Крастіньш. – Проте я відчував, що сім років роботи на одному місці – це забагато, навіть коли усвідомлювати, що в створенні в Састамалі боєздатної команди є моя величезна заслуга, й тут можна було спочивати на лаврах аж до пенсії. Але хотілося нових вражень, нового виклику, і я повідомив клубним босам про своє бажання піти. Варіант попрацювати в Україні виник спонтанно, спочатку в мене були інші плани, пов’язані з працевлаштуванням за океаном. Тому й поїхав на стажування до збірної США – однієї з найсильніших у світі. І я був просто вражений можливостями, які має тамтешній волейбол. Судіть самі: заходиш до спорткомплексу, а там 22 майданчики під одним дахом! Навіть у найбагатших країнах Європи про таке можна тільки мріяти. І все це господарство до послуг волейбольних збірних різних вікових груп, поруч – центр фізіотерапії, де куди можна звернутися за першої потреби.
- Щоб поїхати на це стажування, довелося звертатися до керівництва Федерації волейболу США?
- Ні, це відбулося завдяки контактам із тренерським штабом збірної США. Мої американські колеги розповіли, що проблеми з приїздом могли виникнути, тільки коли б йшлося про останній етап підготовки до Олімпіади, тоді всі тренування відбуваються за зачиненими дверима, аби потім здивувати суперників напрацьованими домашніми заготовками. Оскільки тоді Ігри в Бразилії вже були позаду, мені дозволили не тільки бути на всіх тренуваннях, а й спробувати себе в ролі асистента керманича збірної США. До речі, щось подібне вже зі мною траплялося, коли, ще починаючи працювати з клубом «ВаЛеПа», я їздив на стажування до збірних Франції та Німеччини. Інакше не можна, коли ти хочеш прогресувати, то повинен використовувати кожен шанс запозичити щось цінне у своїх колег по тренерському цеху. Що ж до конкретної відповіді на ваше запитання, то коли я повернувся зі США, зателефонував мій фінський агент і повідомив, що є цікава пропозиція з України, а саме зі Львова. Сказати, що я взагалі не володів інформацією про стан справ у вашому волейболі, було б неправдою. Тим більше, що у «ВаЛеПі» під моїм керівництвом виступали два гравці з України – Андрій Левченко і Станіслав Нев’ядомський, котрі розповідали про домінування харківського «Локомотива», який гідно виступав і в єврокубках. І все ж, перш ніж поїхати на перемовини з президентом ВК «Барком-Кажани» Олегом Бараном, а саме від нього надійшло запрошення, я переглянув в Інтернеті відеозаписи матчів за участю провідних українських команд і був приємно вражений побаченим, відчував, що в тамтешніх команд є чималий потенціал.
Фото cev.eu
- Чи одразу дали згоду очолити «Барком-Кажани»?
- Як зазвичай, спочатку мене познайомили з клубною інфраструктурою, потім Олег Володимирович розповів про своє бачення розвитку команди, і я швидко переконався, що в наших поглядах є багато спільного, тому, довго не роздумуючи, уже ввечері першого дня повідомив, що мене у Львові все влаштовує.
- Оскільки Олег Баран – людина амбітна, то, мабуть, він одразу вас націлив, що чекає від «кажанів» під вашим керівництвом завоювання золотих медалей?
- Ні, передусім йшлося про створення боєздатної команди, котра поступово склала б конкуренцію «Локомотиву», добре зарекомендувала себе на міжнародній арені. Мене ж насамперед цікавили умови для роботи.
«Битва за суперкубок показала, що ми стаємо грізною силою»
- Уже в першому офіційному іспиті під вашим керівництвом «кажани» буквально розтрощили в боротьбі за Суперкубок, здавалося, непереможний «Локомотив»…
- Тут, мабуть, спрацювали два фактори: мої підопічні перевершили себе, намагаючись сподобатися новому керманичу, та не виключено, що не обійшлося без недооцінки з боку харків’ян. Хай там як, ми довели, що з нами доведеться рахуватися.
- Як правило, нові головні тренери приїжджають зі своїми помічниками, гравцями. Не став винятком і ваш попередник – польський наставник Ян Сух.
- Я дотримуюсь іншої позиції. Мій асистент Владислав Лазарчук – львів’янин, і я був переконаний, що саме з його допомогою швидше знайду спільну мову з гравцями. І не помилився. До речі, Владислав є моїм асистентом і у збірній України. Вважаю, що користь обопільна, адже й Лазарчук, контактуючи зі мною, збагачується знаннями. Що ж до легіонерів, то в команді такого класу, як «Барком-Кажани», їх кількість має бути мінімальна, треба робити ставку на доморощених вихованців і доводити їх до рівня гравців національної збірної. Інша справа – команди з мільйонним бюджетом, які націлені на виграш Ліги чемпіонів, тут вже без «інтернаціоналу» у складі не обійтися.
- А як у вас було з легіонерами у «ВаЛеПі»?
- За своїми фінансовими можливостями «ВаЛеПа» була приблизно на одному щаблі з «кажанами», і ми не могли дозволити собі запрошувати багато закордонних гравців. Хоча слід врахувати, що «Барком-Кажани» – це приватний клуб, а «ВаЛеПа» – громадська організація, але із залученням великого загону спонсорів, членів так званого «Клубу 100». І аби запросити сильного гравця, ми знаходили для нього особистого спонсора. Доходило до смішного: волейболістів «ВаЛеПи» об’єднувала тільки форма одного кольору, одного виробника, але в кожного гравця на формі було вказано назву його індивідуального спонсора. Щоправда, це дозволялося лише на внутрішніх змаганнях. Також вагомою була роль волонтерів, котрі завжди були готові підставити плече. За такого підходу навіть якщо в основного спонсора виникали проблеми з фінансуванням, його було ким замінити, і клубу не загрожувало банкрутство.
«Мій син грає за збірну Фінляндії»
- До речі, якось я спіймав себе на думці, що так довго затримався на тренерському містку «ВаЛеПи» й тому, що за цю команду виступав мій син. Це була чудова нагода подовжити виховний процес, тим паче що свого часу я був позбавлений належної батьківської опіки, бо вже в дванадцять років поїхав навчатися до школи-інтернату спортивного профілю в Ризі.
- А як ставилося до цього керівництво «ВаЛеПи»?
- Вас, мабуть, цікавить чи не був син моїм протеже? Про це не могло бути й мови, бо у мене завжди на першому плані був спортивний принцип, зрештою син був одним з лідерів команди й не займав чужого місця.
- А після того, як ви залишили «ВаЛеПу», син теж пішов з команди?
- Ще задовго до мого переїзду до Львова він почав виступати за межами Фінляндії. Зараз Елвіс захищає кольори відомого французького клубу «Араго де сет» і, оскільки є громадянином Фінляндії, уже кілька років грає за збірну цієї країни.
Фото cev.eu
«Шлях на вершину не може бути встелений трояндами»
- Після феєричної звитяги в Суперкубку здавалося, що в суперництві з «Локомотивом» психологічна перевага тепер на боці «Барком-Кажани». Але коли дійшла справа до фінальної серії за «золото» чемпіонату України, львів’яни не змогли скласти конкуренції залізничникам…
- Нам не вистачило психологічної стійкості, адже є велика різниця, чи граєш один матч за Суперкубок, чи календарний поєдинок чемпіонату і серію плей-оф… Нам банально забракло досвіду таких баталій.
- Зате «Баркому-Кажани» вдалося реваншуватися минулого сезону, коли в драматичній п’ятиматчевій серії ваші підопічні таки схилили шальки терезів на свою користь в протистоянні з тими ж залізничниками. Львів’яни розпочали з двох перемог у Харкові, потім вдома дозволили суперникам зрівняти рахунок і тільки у вирішальній сутичці в гостях таки тріумфували.
- Коли ми за такого розвитку подій знову віддали б харків’янам «золото», то це була б справжнісінька драма. На щастя, обійшлося. У вирішальному п’ятому поєдинку нам вдалося зберегти, як кажуть, холодну голову, приборкати емоції. Внесли незначні корективи в гру на блоці і коли відчули, що це приносить результат, то нас уже було не зупинити. Все ж атакувальний потенціал був вищий у моїх підопічних, а надійний захист дозволив продемонструвати свої кращі якості. Звичайно, були щасливі, що вдалося перетерпіти і таки досягти мети, але з іншого боку, коли б шлях на вершину був встелений трояндами, то там би всім місця не вистачило.
І наостанок щодо професійного розвитку, актуальні вакансії можна переглянути на сайті Jooble.