Президент ВК «Барком- Кажани» Олег Володимирович Баран не приховує, що коли 2009 року створював цей клуб, то про глобальні досягнення не йшлося.
А вже коли через чотири роки львів’яни пробилися до вітчизняної Суперліги, у клубі почали втілювати в життя поетапну програму з підкорення вершини українського волейболу. Не завжди задуми вдавалося реалізовувати, але президент клубу зберігав спокій, бо був переконаний, що після дошкульних поразок команда обов’язково стане сильнішою.
– У спорті не можуть бути тільки перемоги, – говорить Олег Баран. – Звичайно, були моменти, коли наші волейболісти розчаровували, і тоді виникали сумніви щодо доцільності цього проекту, адже його цілком фінансувала компанія «Барком».
- На щастя, ви не приймали поспішних рішень, у визначальні моменти зберігали стриманість, немовби відчували, що невдовзі гучні звитяги не обійдуть «Барком-Кажани» стороною. Минулого сезону львівська команда таки стала найсильнішою в країні.
- Не випадково кажуть, що без падінь не буває злетів. Тому віддам належне команді, що зуміла перейти на новий щабель свого психологічного становлення і на сто відсотків виправдала сподівання.
- Хотілося б довідатися, чому ви останніми роками довіряли кермо команди іноземним фахівцям?
- По-перше, ті українські тренери, котрих ми хотіли бачити у себе, мали солідні контракти із закордонними клубами, по-друге, ставка на іноземних фахівців себе виправдала: поляк Ян Сух і латиш Угіс Крастіньш принесли дуже багато користі, передусім завдяки своєму міжнародному досвіду. Зрештою, не випадково, що Угісу Крастіньшу довірили й посаду головного тренера чоловічої збірної України.
- Коли вже зайшла мова по Крастіньша, то він розповідав, що в його попередній команді «ВаЛеПа» у Фінляндії велику допомогу надавали спонсори, члени так званого «Клубу 100»…
- Ми теж активно працюємо над цим. У бюджеті клубу дедалі помітнішою стає частка надходжень від спонсорів, щоправда, це переважно фірми-партнери «Баркому». Відрадно, що невпинно збільшується й загін власників річних абонементів на календарні матчі нашої команди. Все більше долучається міська рада, керівництво області, і сподіваюся, що це лише початок. До речі, ми завжди самокритично оцінюємо свою діяльність і визнаємо, що в маркетинговій площині роботи ще не початий край.
- Чому в львівської команди така незвична назва?
- З титульним спонсором усе зрозуміло. Щодо «Кажанів», то ми спиралися на досвід наших польських колег, а також НБА, НХЛ, де чимало команд мають у своїх назвах найменування якихось звірів. Мій товариш запропонував: нехай гравці будуть Бетменами чи летючими мишами, до речі, корисними створіннями, ця ідея дуже сподобалася.
