Володимир АНДРІЮК - єдиний гравець юніорської збірної України, який так і не з’явився на майданчику під час чемпіонату Європи.
Втім раз був включений в заявку, значить, тренерський штаб на нього розраховував, принаймні в тренувальному процесі, а якщо б була така необхідність, він би вийшов і допоміг команді безпосередньо у грі. Втім, як ви пам’ятаєте, кожний матч мав серйозне турнірне значення – з кожною грою команда могла наблизитися до п’єдесталу, що вона власне і робила. Також відзначимо, що Володимир був в обоймі збірної упродовж всього циклу чемпіонату Європи-2016, враховуючи відбіркові матчі, був невід’ємною частиною команди, яка в підсумку стала другою на континенті.
- В цілому, звісно, від чемпіонату Європи позитивні, хоча є й негативні моменти, адже на майданчик в Пловдиві я так і не вийшов. Найяскравішим моментом особисто для мене була перемога над італійцями у півфіналі.
- Поділитися, будь ласка, своїми спогадами про цей матч?
- Звісно, стоячи в «квадраті» переживав за хлопців. Підбадьорював, як міг. Дуже хотів допомогти на майданчику. При рахунку 8:13 виникали і негативні думки, але все ж таки вірив в перемогу, адже у нас доволі сильна команда. Що й підтвердила кінцівка матчу – Олег Плотницький видав неймовірну серію подач, а хлопці допомогли командними діями.
- Як оцінювали свою форму перед чемпіонатом, готові були грати?
- Готовий був десь на вісімдесят відсотків, тож готовий був виходити на майданчик. Але, судячи з всього, у тренерів не було впевненості в моїх діях, через що, скоріш за все, і не виходив на майданчик. Звісно, дуже образливо, але таким був вибір тренера – що тут вдієш.
- З якими відчуттями отримували медаль?
- З позитивними, але не було відчуття вкладу в цей успіх, адже нічого особливого я не зробив на цих змаганнях. Неповноцінні відчуття, я б так сказав.
- В чому, як гадаєте, поступалися, своїм конкурентам по амплуа?
- Можливо, впевненості не вистачало. Напевно треба додати в моральній стійкості, в роботі над собою. Якщо говорити по елементах, то особливо поступаюся в прийомі планера. Скоріш за все, через це я і програв конкуренцію в збірній, зокрема Олегу Плотницькому та Тимофію Полуяну. В минулому сезоні я практично не грав у Суперлізі, у вищій лізі теж виходив нечасто. А без досвіду і класу немає.
- Волейболом з дитинства займаєтеся?
- Ні, прийшов у волейболі доволі пізно: коли був в сьомому класі. Розпочав займатися волейболом в своєму рідному місті Ковелі. З моїм зростом у мене був невеликий вибір: волейбол, чи баскетбол. Обрав волейбол, тому що більш-менш непогано виходило. Потроху почав додавати. Одного разу, коли виступав у складі збірної області на чемпіонаті України, мене помітили – Гоар-Вартануш Рамазасповна Трусова запросила до Харківського училища фізкультури (ХОВУФКС). Там я вже почав займатися більш професіонально – навчали технічним та іншим аспектам волейболу. З цього сезону виступаю за «Юракадемію» в Суперлізі, борюся за місце в основному складі на позиції догравальника. У нас в «четвірці» дуже серйозна конкуренція. З іграми потроху з’являється впевненість у своїх силах.
- Які цілі ставите собі на нинішній сезон?
- Потрапити разом з командою в «призи». Принаймні виступити так, щоб не було соромно перед вболівальниками. Поки у нас немає перемог, але сподіваюсь, що ми зіграємося, і вони неодмінно прийдуть.
- А якщо зазирнути на більш далеке майбутнє?
- Для початку ставлю ціль заграти у волейбол на хорошому рівні, заявити про себе на національному рівні. Звісно, націлююся за підсумками сезону потрапити у молодіжну збірну України, поборотися за місце в основному складі, щоб допомогти команді достойно виступити і на світовому рівні. Можна сказати, все в моїх руках.