До вашої уваги одинадцяти глава рубрики «Срібна команда», де ми розповідаємо про гравців та тренерів збірної України (U-20) – срібного призера чемпіонату Європи. Герой матеріалу основний зв’язуючий команди Олексій ГОЛОВЕНЬ.
Зв’язуючий Олексій ГОЛОВЕНЬ – наймолодшій гравець срібної команди. І те, що наймолодший грає на такий важливій позиції пасуючого напевно говорить про його неабиякі перспективи. Але перспективи перспективами – а в Пловдиві треба було вирішувати турнірні задачі. Ні для того збірна відібралася, щоб бути командою для биття. Становлення Олексія в цій збірній як молодого було доволі складним, але саме йому тренерський штаб довірив бути основним плеймейкером. І він не підкачав. Не без помилок, але витримав важку дистанцію чемпіонату, заслуживши повагу партнерів та позитивні відгуки тренерів. У вирішальній партії найголовнішого матчу – з Італією - був вимушений поступитися місцем своєму дублеру Михайлу Столбунову, але спортсмен віднісся до цього спокійно, що характеризує його як командного гравця, для якого важлива перемога саме команди, а не особиста.
МАТЧ ЗІ ЗБІРНОЇ БОЛГАРІЇ
- Чимало гравців давали інтерв’ю стосовно цього чемпіонату, постійно згадуємо його в тренувальному процесі, - розпочав болгарські спогади Олексій. - Всі говорять, що найкращий, найемоційнішій матч ми зіграли з Італією. І це правда. Але в цій грі я не грав повною мірою, зокрема п’яту партію. Тож для мене найемоційнішій – перший – матч зі збірною Болгарії. Ми програвали 0:2, але переломили хід матчу та перемогли 3:2. Це був добрий старт, адже суперник був сильний – господарі змагань. Нас поставили на цей матч як аутсайдерів, щоб господарі могли показати свій рівень перед своїми вболівальниками. Але програвши дві партії в щільній боротьбі - 23:25, 22:25, ми зрозуміли, що можемо з ними грати. Олег Плотницький надихнув нас своє грою, ми відчули впевненість та переломили хід гри, а в п’ятій – вже показали свій рівень волейболу. Коли Жора Клепко поставив блок, і ми виграли, це були неймовірні емоції.
Ця гра дала зрозуміти нам, що ми можемо боротися. І незважаючи на те, що в решті команд купа тренерів, лікарі, масажисти, статистики, але ми за рахунок великого бажання, за рахунок емоцій багато чого зуміли зробити на цьому чемпіонаті
- Взагалі, які думки були перед чемпіонатом стосовно цілей, адже через відбір ми проходили складно, підготовка була достатньо невеликою
- Після того, як ми відібралися на чемпіонат, відчувалося, що хлопчиками для биття ми точно не будемо. У другому раунді відбору ми, наприклад, достойно зіграли з німцями, хоч і програли. Тож якась іскра була всередині. І із неї цілком могло розгорітися полум’я. Ми націлювалися на четвірку. Про більше не думали. Але коли ми обіграли ще й французів, і словенців, ми вже були налаштовані боротися за медалі. Тож на заключний матч групового турніру з німцями ми виходили з неабияким настроєм. Особисто я в той момент вже вірив, що ми на багато здатні.
СТАНОВЛЕННЯ. ОСОБИСТЕ ТА КОМАНДНЕ
- Ви були наймолодшим в команді – єдиний 1999 року народження. Наскільки вам важко було адаптуватися серед гравців більш старших та напевно більш майстерних?
- Так, я поступався за рівнем гри, і партнери по збірній вимагали від мене більш якісної гри, та я і сам розумів, що повинен відповідати їх рівню. Спочатку трохи мандражував. Але я довгий час грав в Харкові разом з лідерами збірної – Олегом Плотницьким та Дмитром Вієцьким – тож було простіше в цьому відношенні. У відбіркових матчах Олег покрикував на мене, у тренерів був доволі жорсткий попит, але у фінальній частини з кожним матчем, з кожною перемогою зростала впевненість в своїх силах – і моя, і команди в цілому.
- Перша гра з Польщею, а точніше поразка в неї, якось поколивала впевненість?
- Ми у грі з болгарами залишили чимало емоцій, і були трохи пусті. Тож особливого засмучення ми не відчули.
- У заключному матчі групового турніру – з Німеччиною – збірну України влаштовувала тільки перемога в трьох партіях, щоб гарантувати вихід у півфінал чемпіонату. Наскільки важко було грати під таким вантажем відповідальності?
- В перших двох партіях ми доволі впевнено впоралися з ним. А ось в третій партії ми піймали невеликий мандраж через те, що находилися в кроці від потрапляння в четвірку. Зокрема я здригнувся та припустився кілька помилок, але в підсумку ми все ж таки –дотиснули суперника – 27:25. В цілому, все ж таки відзначу, що в цьому матчі було важкувато в психологічному плані.
- Які задачі ставив перед вами як перед зв’язуючим головний тренер збірної Микола Пасажін?
- По можливості більше загравати перший темп, і намагався виконувати цю настанову. А важливі та важки м’ячі грав через лідерів нападу – догравальника Олега Плотницького та діагонального Дмитра Вієцького.
ГОЛОВНИЙ МАТЧ ЗБІРНОЇ
- В півфіналі на Україну чекала збірна Італії – один з фаворитів змагань. В якому настрої підходили до цієї зустрічі?
- Ніякого страху, ніякого мандражу перед зустріччю з цим суперником не було. Олег Плотницький запалив нас своїм виступом в роздягальні, сказавши, що ми можемо обіграти італійців та увійти до фіналу. Він нас добре налаштував, і ми були емоційно готові до матчу. Перша партія, яку ми виграли 25:12, про це яскраво свідчить. Просто знищили суперника.
Згідно тренерської установки ми повинні були використати проблеми італійців в діагоналі. Для цього було потрібно ризикувати на подачі, щоб суперник грав з догравальних м’ячів. В першій партії це нам вдалося. В другій – італійці за рахунок своїх перших темпів почали нас наздоганяти. Вони використали те, що ми стали слабше подавати. Але в цілому, вважаю, була рівна гра.
- Наскільки пам’ятаю, упродовж гри вас часто замінювали…
- Напередодні гри мене сильно розболівся зуб. Напився знеболювальних. І першу партію непогано відіграв, а потім біль знову далася взнаки. І мене замінював Михайло Столбунов - і в другій, і третій, і в п’ятій партіях. Тобто я практично і не грав.
- Як було дивитися п’яту партію з лавки, коли команда програвала?
- В якійсь момент мені здавалося: «Все! Ми програли». Потом був тайм-аут. Микола Пасажін надихнув команду: «Зараз знімаємося, на подачу виходить Олег, і ми чіпляємося за матч». Такі були основні його слова. І команда потроху стала приходити в себе. Віра тренера в успіх запалила хлопців.
- При якому рахунку, вважаєте, відбувся перелом?
- Коли Олег Плотницький ейсом зробив рахунок 13:13. Я навіть за зуб свій забув, почав кричати, підтримувати команду. Наша кінцівка – це командна робота. Але й Олег просто неймовірно подавав. Якщо я був на його місці, я б напевно не зміг це зробити. Це ж надвисока відповідальність, психологічний тиск. А він виходив на лінію подачу і холоднокровно робив свою справу. А хлопці працювали в захисті, на блоці та в нападі добивали. Тимофій Полуян чимало важких догравальних м’ячів забив в кінцівці, зокрема останній. І це теж треба впоратися з нервами, щоб не помилитися.
- Переживали за свого колегу по амплуа Михайла Столбунова?
- Звісно, як і за інших хлопців. Міша молодець – виконав свою задачу. Радий, що так трапилося. Звісно, хотілось бути на майданчику в ці хвилини. Але хто знає, як би все пройшло, якщо б я грав. Я не жалію, що не грав в п’ятій партії. Головне, що ми виграли, решта – неважливо.
- Фінальна гра з Польщею вийшла іншої, ніж в групі…
- Так. Ми дали бій майбутнім чемпіонам, але і на цю гру, і на першу вплинув той факт, що ми витратили чимало емоцій напередодні. Ще б раз повторити цей фінал, ми б його по-іншому зіграли. Хоча б на день пізніше зіграти.
- З яким відчуттям отримували «срібло»?
- Спочатку були трохи пригнічені після поразки, але тренери нас, немов пробудили: «Йдіть нагороди отримувати, ви ж срібні призери чемпіонату Європи». І ми потроху стали розуміти, що ми зробили. Зрозуміли, що ми молодці (посміхається).
- Відчуваєш, що досвід юніорського чемпіонату Європи допомагає в клубній кар’єрі?
- Після чемпіонату Європи по-іншому став дивитися на волейбол. Якщо не цей чемпіонат, я б напевно залишився на більш низькому рівні. А зараз відчуваю, що додав, відчуваю себе впевненіше. Тож міжнародний досвід, отриманий в Пловдиві дуже допомагає. Відбувся і психологічний перелом, і у грі також.
ШЛЯХ ДО ПЛОВДИВУ
- Розкажіть, як ви дійшли до життя такого. Тобто кілька слів о кар’єрі?
- Розпочинав я займатися у десять років в ДЮСШ міста Бердянська у Геннадія Анатолійовича Прокопенка. Зимою у нас була «класика», влітку – пляжний волейбол. Одного разу до нас приїхав одна з юнацьких команд «Локомотиву», і Костянтин Володимирович Бєлий запросив мене на опробування в Харків. Таким чином, з 2012 року я знаходжуся в системі «Локомотиву».
- Відразу стали пасувати?
- Ні. В Бердянську я грав на різних позиціях в нападі – і в третій зоні, і в четвертій, а першій рік в «Локомотиві» грав ліберо, адже був невеликого зросту. Підріс – і став пасуючим.
- Хто вас навчав грі в новому амплуа?
- Майстер спорту міжнародного класу Сергій Вікторович Кісіль – володар Кубку топ-команд у складі «Локомотиву». Він прийшов і відразу поставив мене пасувати. І відповідно навчав мене цій науці.
- Зараз в «Локомотиві» два досвідчених пасуючих…
- Так, і тому зараз знаходжуся в оренді у ВК «Вінниця». Травмувався Микола Хомін тож мене залучили до лав цієї команди. У Вінниці буду до кінця сезону. Цей перехід – великий плюс для мене, адже я матиму ігрову практику.
НАЙБЛИЖЧІ ПЕРСПЕКТИВИ
- Ви нещодавно були задіяні ще й більш молодшій збірній України, ніж у Пловдиві. Але після п’єдесталу чемпіонату Європи всі наші думки про чемпіонат світу (U-21), куди, щоправда, ще потрібно відібратися?
- Так, незабаром, у травні, у нас відбірковий турнір. Знаю, що на мене розраховують, знаю, що група у нас буде сильна. Але, гадаю, що нам по силах відібратися на чемпіонат світу. Є велике бажання показати результат і на світовій першості.
А вже в січні заплановані відбіркові матчі чемпіонату Європи (U-18). Дуже сильна у нас група – італійці, німці. Вважаю, що у нас перспективна збірна, але вона була тільки зібрана нещодавно, тож досвіду у неї замало. На турнірі EEVZA ми грали, можна сказати, з чистого аркушу – всього п’ять днів потренувалися. Перед відбором на Євро у нас запланований збір, тож гадаю у нас є шанси показати результат.
- Ви напевно найдосвідченішій гравець в цій команді?
- Так, цей досвід та впевненість стали в нагоді, допомагаю більш молодшим гравцям, чим можу. Представляю, немов я Олег Плотницький, та веду себе на майданчику також, як і він. Він для мене орієнтир у волейболі.