Продовжуємо рубрику «Срібна команда», в якій ми розповідаємо про гравців та тренерів збірної України (U-20) – срібного призера чемпіонату Європи. Залишилося три глави. Перша з них присвячена лікарю команди - Олегу ПОПОВУ.
Можливо, когось і здивує те, що в цій рубриці ми розповідаємо про лікаря команди – начебто він і на майданчик не виходив і в постановці гри участі не брав. Але, і з цим не поспориш, здоров’я гравців – це важлива складова успіху команди, а це вже сфера діяльності медика. Не забуваємо і про мікроклімат команди, у формуванні якого лікар-масажист приймає чималу участь. Професіоналізм, досвід та доброзичливий характер Олега ПОПОВА стали однією з цеглин у фундаменті срібного успіху збірної України на чемпіонаті Європи в Пловдиві.
- Олегу Анатолійовичу, ваші враження від того, що відбулося в Пловдиві?
- Враження, звісно, найдобріші, найприємніші. Таких емоцій не приходилося раніше відчувати. В міжнародних змаганнях у складі збірних участь брав, але таких успіхів ми ніколи не досягали. Навіть у вісімку не потрапляли. Звісно, емоції переповнюють. Є відчуття радості, є відчуття гордості за наших хлопців. Взагалі, складно описати це все словами. Це дійсно великий успіх.
- Ви людина як безпосередньо спілкується з гравцями, напевно відчуває їх стан. Могли передбачити, що ця збірна може сягнути другої позиції в чемпіонаті Європи?
- Я очікував, що ми точно потрапимо у вісімку кращих. А ось те, що будемо в «призах», чесно кажучи, не передбачав. І від цього тільки приємніше.
- Як пройшов турнір для збірної України з точки зори медицини? Можливо якісь травми завадили команді?
- Так. Наприклад, травма Дмитра Вієцького. У нього була проблема зі спиною – якщо говорити взагалі, у нього посттравматичний міозит м’язів спини, є корінцева симптоматика правостороння. Якщо у півфіналі Діма все ж таки допоміг збірній, то перед фіналом він толком розім’ятися не міг. А в принципі у кожного спортсмена є свої слабкі місця, якісь проблеми зі здоров’ям в опорно-руховому апараті. У великому спорті без цього не обходиться. Але хлопці, навіть, якщо щось боліло, закривала на це очі, виходили на майданчик та боролися. У Олега Плотницького, наприклад, були проблеми зі спиною, з передпліччям, але він впорався зі цим, у Андрія Рогожина та й у решти хлопців по дрібницям також. Але вони сконцентрувалися, зібрали волю в кулак, забули про це та добилися результату.
- В чому полягала ваша робота безпосередньо на чемпіонаті?
- Якщо в цілому говорити, то це забезпечення медичного контролю виступу збірної України на чемпіонаті, усунення якісь локальних захворювань, які можна усунити за короткий час. Крім того, упродовж збору та чемпіонату проходить вітамінізація. В цьому плані ми мали забезпечення, взагалі мали все необхідне, щоб забезпечити здоров’я гравців. Питань в цьому відношенні не виникало.
- Перед матчем лікар теж робить певні маніпуляції…
- Так. До кожного гравця підхід індивідуальний. Масаж, розтирання проблемних місць. Крім того, симптоматичне лікування.
- Ви пройшли з командою увесь шлях до срібних медалей – два раунди відбіркового турніру, фінальна частина. Завдяки чому, на ваш погляд, став можливим такий прорив?
- Хлопці зростають. Є кілька лідерів, який дуже потужно прогресують – такі як Плотницький, Вієцький, Полуян. Вони, як відомо, виступають у змаганнях з пляжного волейболу, і це теж приносить свої плоди. Крім того, у всіх хлопців було велике бажання досягти успіху. Взагалі успіх став можливим завдяки загальним зусиллям тренерів та гравців. Тренери знайшли підхід до хлопців, і я, вважаю, це теж дуже важливий фактор успіху. Плюс хлопці, повторюся, цього хотіли. Дуже хотіли.
- Розкажіть трохи про себе…
- Народився в Харківській області, а саме в селі Котівка Вовчанського району. Закінчив Харківський медінститут, кафедру травматології та ортопедії. Вже довгий час працюю в лікарні скорої невідкладної допомоги міста Харкова, у відділенні політравми. Зі спортсменами працюю з 2004 року, з того часу, як мене запросили до «Юракадемії». Останні шість-сім також є лікарем в юніорських та молодіжних збірних України.
- Скільки років ви працюєте в медицині?
- Двадцять три роки.
- До потрапляння в «Юракадемію» мали уявлення про волейбол?
- Ні, але згодом став трохи розбиратися. Взагалі, це доволі цікавий напрямок роботи, в якій є чимало тонкощів. Щоб їх освоїти приходилося вчитися додатково, прочитати чимало літератури. Мені подобається працювати у волейболі. По-перше, робота з молоддю, крім того, дуже цікава та різноманітна в професійному плані, адже трапляються травми самого різного характеру.
- Чого хочеться досягти вам як лікарю волейбольної команди?
- Звісно, хочеться досягти найвищих вершин з командами, де я працюю. Команда – і клубна, і збірна України – це одна сім’я. І результат залежить від дій кожного. Кожна людина як невід’ємна частина переможного командного механізму.
