Президент федерації волейболу України Михайло Мельник в інтерв’ю підвів підсумки клубного сезону, розповів про особливості запрошення в національні команди легіонерів, а також окреслив плани збірних на найближче майбутнє.
- Поступово закінчується клубний український сезон, уже визначилися чемпіони, а попереду лише декілька останніх матчів. Як можна охарактеризувати цей сезон?
- Чемпіонат України, я не можу судити, який він був – чи кращий, чи гірший за попередній. Він був такий, як був. Кращий тим, що було набагато більше команд. У нас вже давно забули про Першу і Другу ліги. Цього сезону було дуже багато команд. Якого рівня – це вже таке, це вже інше питання. Але в масовості цього року ми добавили багато.
- Чергове чемпіонство Локомотива – це підтвердження переваги команди над суперниками чи все ж свого роду випадковість, зважаючи на виступи Кажанів?
- Інтрига в чоловічому чемпіонаті була аж до кінця, і це добре, бо давно у нас вже не було такої інтриги. На початку року у Локомотива були величезні проблеми у формуванні команди, не було грошей, ясно, що всі серйозні гравці були відпущені на вільні хліба. Залишилися молоді, дуже добре, що у цій команді грає чотири гравці основного складу молодіжної збірної. У чемпіонаті Локомотив виявився витривалішим, основна боротьба була виграна на фініші, до того ж у них ще лавка довга, є чим варіювати склад.
- Якщо говорити про несподіванки цього чемпіонату, які результати стали найбільшим здивуванням у сезоні?
- У жінок особливих сенсацій по чемпіону не було, були інтрига за інші місця на подіумі. Усе-таки величезна різниця в рівні між Хіміком та усіма іншими. Ну бачите, вінницька команда (Білозгар. – прим. автора) вперше в історії попала в четвірку, і зразу взяла срібні медалі. У чоловіків Вінниця також зайняла третє місце, давно вони не вигравали медалі. Взагалі, якщо розставити по містах за підсумками сезону, то Вінниця буде на першому місці. У нас президент вінницький, прем’єр-міністр вінницький, і вони й у волейболі перші – ну, тут самі добилися. Чоловіча команда бронзова, жіноча – срібна, і вінницький ЕкоДім вийшов у чоловічу Суперлігу.
Є ще певні проблем у жінок по календарю. Ніхто ж не думав, з тих, хто складав календар, що Сєвєродончанка, яка була бронзовим призером, гратиме переігровку (стикові матчі. – прим. автора). З п’ятого травня починається збір жіночої збірної, а у ті ж числа мають проходити стикові матчі. Головний тренер Сєвєродончанки – головний тренер збірної. Це дуже серйозний збір, під відбір на чемпіонат світу, і ми не можемо жартувати таким збором, тим більше туди приїжджають легіонерки, тому тренер просить перенести швидше матчі.
- Водночас, рівень багатьох команд Суперліги не тішить…
- Як правило, всі серйозні гравці виїжджають закордон. І це добре. Коли мені говорять, що у нас той клуб сильний чи той сильний, то я кажу, що роботу федерації оцінюють не по клубах, а по збірних і по дітях. Клуб – це фінансова структура, ми можемо їм хіба морально десь допомогти, десь там листа написати, чи до когось постукати, подзвонити про допомогу. А так – це підприємство, бізнес, свого роду. Я завжди запитаю, чи може хтось назвати хоч одну маломальську відому команду в Сербії? Ніхто не називає, бо вони дуже слабенькі. Але чоловіча збірна виграла Світову лігу, а жінки – срібні медалі на Олімпійських іграх. Оце і є показник роботи федерації сербської. Значить, вони працюють.
- Попереду на українські збірні очікує зразу три відбори на чемпіонат світу (у чоловіків, жінок і в чоловічої молодіжки). Якщо роботу федерації оцінюють за збірними, то яких результатів ви очікуєте?
- Чоловіки попали в «групу смерті», у сама сильнішу групу з шести груп в Європи, але наш тренер щось знає. Я скажу чесно, у мене теж є якась чуйка, що ми щось зробимо. Чоловіча збірна наробить шуму, я так відчуваю. Тим більше, у нас зібралися дуже серйозні хлопці. У нашій команді, наскільки я знаю, має бути три найкращі гравці різних чемпіонатів – Казахстану, Білорусі та Франції.
Найкращі шанси, я думаю, в молодіжної збірної. По-перше, вони дуже серйозні хлопці, мають ігрову практику в Суперлізі, не думаю, що їх суперники грають у вищих дивізіонах своїх чемпіонатів. Мотивації у них не відбавляти, все-таки шанс попасти на чемпіонат світу – не так часто буває в житті у кожного. Жінки теж мають прекрасні шанси, особливо, якщо врахувати, що приїжджає Олеся Рихлюк. У нас, по суті, один фаворит в групі – Нідерланди (четверте місце Олімпіади). Ну і Азербайджан, бо вони приймають вдома, і ми знаємо їхню гостинність по відношенню до всіх, і до суддів в тому числі, та й по грі вони не слабенькі.
- Друге місце у відборі на чемпіонат світу та вихід у третій раунд для дорослих команд вважатиметься хорошим результатом?
- У чоловіків тоді шанси будуть, бо не знаю, чи є ще команди рівня Франції та Німеччини. А от у жінок складніше, я сказав Гаріку (Гарій Єгіазаров – головний тренер жіночої збірної. – прим. автора): «Якщо ми не вийдемо з першого місця, то з другого місця точно не вийдемо». Бо у нас тільки Нідерланди тут сильні, а третій тур – це всі другі місця. А там буде п’ять таких команд, як Нідерланди. Там уже в нас шансів майже нема.
А у чоловіків багато покажуть перші два матчі. Спершу граємо з німцями, а потім з французами. Я кажу Угісу (Угіс Крастіньш – головний тренер чоловічої збірної. – прим. автора): «Німців ми б’ємо, вони не чекають від нас такого, а французи за вечір не встигнуть нас вивчити, і получать вдогонку».
- Крім Рихлюк ще варто очікувати на повернення іменитих легіонерів до збірної?
- Зараз з 16-ти гравців, що запрошені на збір чоловічої збірної, – 12 легіонерів. Це люди, які вже дуже давно не грали в збірній. Коли я не був президентом, то мені казали, що основна причина – їх небажання. Ну для того, щоб вони хотіли, в першу чергу, треба щоб захотів той, хто над ними стоїть. Захотів. Одного можна вговорити, іншого – попросити, третього – налякати, трансферами там, наприклад. Я думаю, що патріотизму вчити не треба, але, думаю, що на Сході теж не всі хочуть воювати, та хтось мусить це робити. У жінок повертається Олеся Рихлюк, одна з найкращих гравчинь світу, але вона не гратиме у Євролізі – це вже не її рівень.
- Як вдалося вмовити Рихлюк, адже раніше її теж викликали, але клуб не відпускав?
- Я з нею говорив довго, до того ж президент Волєро (швейцарський клуб, який представляє Олеся Рихлюк. – прим. автора) – це мій товариш, я через нього тиснув. І ось результат. Подивимося, я думаю, що все буде нормально. Такому гравцю, як Олеся Рихлюк, не треба особливо готуватися, це гравець світового класу. Такі люди не приїжджають просто так, вони приїжджають, щоб грати.
Андрій Дячков мене питав, а чи будуть перед командою стоїти якісь задачі. Звісно, будуть. Потім він мене запитав, чи гравці й далі будуть за свої гроші літати? А я йому відповів: «Ти з ким розмовляєш: з балалайкою чи з президентом? Звісно, за наші. Знайдемо гроші». Якщо я не зможу цього зробити – то не буду президентом, піду геть.
- Лідер молодіжної збірної Олег Плотницький потрапляє у заявку національної команди, чи у цьому відборі допомагатиме лише молодіжці виходити на чемпіонат світу?
- Плотницький має відіграти за молодіжку на відборі, а потім полетить на відбір з дорослою командою. У нього буде один день: він з Сербії полетить до Києва, а потім на наступний день зі Львова вилетить до Франції. Олег є в списку, але не знаю поки, на якій позиції гратиме: догравальника чи діагональника. У нас завжди були проблеми на «доігровці», але зараз проблеми на діагональному.
- Ви кажете, що у чоловіків на збори приїде 12 легіонерів. Хто їх обирав: ви самостійно, чи Угіс Крастіньш казав, кого хоче бачити?
- Угіс мало кого знає з наших, практично нікого. Ну, я йому пропонував. Він дивився відео кожного – і казав, підходить чи ні. Я президент федерації, але я не ідіот, щоб диктувати тренеру, кого він має брати. Перед тим як дзвонити, я обов’язково питав його. Пригадую, минулий відбір ми грали в Бельгії, і там президент федерації Молдови є головним тренером збірної. Він бере паузу, і каже: «Ти, мудак, я тобі зуби виб’ю. Ти козел, я тебе знищу». От такий тренер. Я таким можу бути, але не хочу смішним виглядати.
Ми з Угісом обговорювали кожну кандидатуру, а потім вже діло техніки. Я дзвонив, мене всі знають. У мене колись була мрія, я ніколи не думав, що вона буде здійсненна, але вона вийшла. Десь у 2002 році, напевне, ми на якомусь суддівстві зустрілися з генеральним секретарем сербської федерації Слабодаром Мілошевичем, і він тоді мені сказав, що ніколи Україна нічого не виграє. Я його запитав: «Чому?» А він каже, що в 1998 році на чемпіонаті світу в України було ключова гра з Кореєю – якби виграли, то грали б за 1-4 місце, якщо програли – за 5-8. Програли. Не буду говорити прізвище гравця, бо він дуже відомий, але коли його спитав сербський гравець: «Почему вы так плохо сыграли?», то наш відповів: «Если б ты знал, как плохо мы готовились. Нам по три доллара дали суточных». А серб йому каже: «Причем здесь суточные, нас вообще бесплатно в горы привезли. Ты ж деньги в клубе зарабатываешь, а здесь должен за флаг сражаться». І Мілошевіч тоді мені сказав, що ніколи наша збірна ніколи не виграє, якщо буде такий менталітет.
Коли я потім питав сербів, як до них приїжджають легіонери, то мені сказали, що Мілошевіч – величезний авторитет для гравців. Вони їдуть, бо подзвонив Слободан. І я тоді собі подумав: «От, бляха, якби у нас такий Слободан був». Тепер практично всі їдуть, бо знають мене, Угіса ще ж ніхто не знає.
- Чи були гравці, які відмовилися приїхати?
- У нас відмовився Сергій Капелусь, це серйозний гравець, що грає в Польщі. Він той, хто вміє все, універсальний гравець типу Плотницького, але з досвідом. Я думав, що коли він приїде, то буде капітаном команди, бо має авторитет. Але вчора (розмова відбувалася в четвер. – прим. автора) він мені передзвонив, що не зможе приїхати, бо виробляє карту поляка, йому треба півтора місяця не виїжджати з держави. Думаю, що це відмазка. Знаю, що потім, коли ми попадемо у фінальну частину чемпіонату світу, багато хто захоче приїхати. У нас є чітке переконання – на фінали мають їхати ті, хто вивів туди команду. Можливо, він слабший, але він більше користі принесе, бо потом це довів.
- Цього року Україна вперше бере участь в волейбольній Євролізі, до того ж чоловіча збірна буде господарем одного з турів, приймаючим містом стане Івано-Франківськ, а трохи раніше там відбудеться міжнародний товариський турнір. Чому саме там?
- Чому в Івано-Франківську? Не тільки тому, що я звідти родом. Там ще й один з кращих залів (мова йде про зал коледжу фізичного виховання. – прим. автора), може, навіть в Україні. Є в Харкові, є в Южному, і думаю, що він іде третім. Ну а як? У Києві немає залу для глядачів – зали є, а от місць для глядачів немає. Там же є вимога – на Євролігу мінімум зал на 1000 глядачів, на єврокубки – десь 500-700, а тут більше. Палац спорту шикарний, але там нема навіть – не знаю, хто його будував – стаканів для стійок. Кажуть, що колись там грали. А як грали? Клали дерев’яний настил, а там сверлили дирку – і тоді ставили стойки. До речі, в Івано-Франківську теж не було стаканів. Зараз спеціально з Латвії приїжджали люди, які робили підлогу: вирізали підлогу, замурували стакани. У залі тисяча сидячих місць, плюс там ще можна доставити тисячу місць. Півтори тисячі, або дві – у нас таких залів мало. У Черкасах той ж зал Будівельник – шикарний зал, але вміщає тільки 700 людей.
Івано-Франківськ чекає, він ніколи ще не бачив такого волейболу. Я уже бачу, що місць не хватає. У нас залишилося більше місяця до змагань, а народ уже дзвонить і питає, як білети взяти. Такого рівня змагань в Україні ще не було: Євроліга, це по суті, другий за рангом турнір після чемпіонату Європи. Мало того, ми вперше заявилися в ці змагання. Раніше ми не заявлялися. Один попередник говорив, що у нас нема грошей, – вступний внесок 10 тисяч євро – але я зробив навпаки. Спершу я заявив, а тоді виконком проголосував заднім числом. Я знав, що ніхто не буде проти. Коли 31 ми написали, що дві команди подали заявку, жіночий тренер мені потім подвзонив і сказав, що дві ночі не спав – він вже 20 років чекає на ці змагання. Чому? Бо де збирається національна збірна? Грає відбір на Європу раз в два роки – зібрались, зіграли, вилетіли і все, нема команди. А це дуже хороша практика.
Може, дехто мене звинуватить, що я на Захід переношу волейбол: фінал Другої ліги буде на Франківщині, у місті Тлумач. Місцева команда – одна з чотирьох, яка потрапила у фінал. Вони попросили, якраз 10-14 травня буде фінал, а 11-13 травня в Івано-Франківську пройде міжнародний турнір. Ясно, що цю Другу лігу ми підтасували під турнір, аби люди до обіду грали самі, а потім подивилися, які приїдуть гравці, як грають солідніші команди, аби повчилися.
- У зв’язку з домашнім туром, чи змінюються перед чоловічою командою завдання на виступ у Євролізі?
- Для виходу в фінал (по дві команди з групи за підсумками двох турів виходять у фінал, де розігрують призові місця. – прим. автора) нам потрібно займати перше місце, так як Данія у будь-якому випадку вийде в фінал, адже приймає його. Я думаю, що це не проблема. Я взагалі думаю, не хочу наперед каркати, що Євролігу ми повинні виграти. А це пряма дорога на Світову лігу. Там правда не 10 тисяч євро вступний внесок, а 200 тисяч, але думаю, що під такі змагання знайшлися б спонсори.
Відчуваю, що у нас в чоловічій збірній дуже сильний вибір гравців. На першому ж виконкомі виник скандал, я сказав, що в збірній будуть грати ті, хто хоче грати в збірній, а тренувати будуть ті, для кого прапор вищий ніж купюри. Будете вигравати – будуть купюри. Я з цього не ступлю, бо інакше не може бути. Взяти будь-яку збірну з будь-якого виду спорту: не патріот там не може грати.
Коли я був тренером в коледжі в Івано-Франківську, то гравці знали, що я їх ніколи не буду взувати за те, що вони не дістали м’яч, якщо вони впали, але не дістали. Але якщо вони навіть не хотіли його ловити – то зовсім інше. У мене є дуже великий досвід попереднього відбору на Євро: у нас була просто не команда, а банда. З бельгійської контори, яка розглядає договірні матчі, прийшло дуже серйозне звинувачення, особливо на матч з молдаванами, що ми програємо першу партію. Значить, хтось щось знав. Це відповідь, чому не всі гравці, які були раніше, потрапили зараз. Бо мудаки в команді не будуть грати. Будуть грати ті, які достойні цього.
- Просто змінивши гравців, можна уникнути подібних ситуацій?
- Зараз, коли будуть збори, поїду навмисне в Івано-Франківськ. У перший ж день одразу скажу: «Хлопці, сюди вас ніхто не тягнув. Значить, хлопці – працюєм. Як ні, на ваші місця є багато тих, які хочуть. Може, вони будуть слабіші, але вони будуть рвати й метати».
Тим більше, як у нас Жданов (Ігор Жданов – міністр молоді та спорту. – прим. автора) говорить, що зараз нам потрібні перемоги. Зараз точно потрібні перемоги, бо десь ми не дуже гарно виглядаємо у світі, десь нас сусіди, росіяни, показують як тубільців, що ми не можемо лад в себе навести. Ми маємо показати, що ми успішні. Мало того, від результатів залежить й майбутнє кожного гравця. Вони ж знають, що у Івано-Франківськ на товариський турнір приїдуть два агенти (болгар і поляк) дивитися за гравцями. Хлопці, ось він, ринок. Все залежить від вас.
Я своїм студентам завжди говорив, що спорт – це, мабуть, єдина легальна річ в Україні, де можна заробити гроші. Решта – це або красти, або брехати. Тут ти сильний – ти заробив. Бо де ще заробити? Хіба піти там, де собі прокурори ставлять 200 тисяч зарплати. Рано чи пізно вони її віддадуть. Тому що так не можна жити. Отака в мене філософія.
- Можна не сумніватися, що на турнірах в Івано-Франківську збереться повний зал, але під час регулярних матчів чемпіонату людей на трибунах обмаль. Як повернути вболівальників на волейбольні арени?
- То тяжко. Все-одно залежить все від спонсорів. Як будуть хороші ігри, хороші гравці, то будуть й люди приходити. У нас давно люди на гравців ходять. Плюс, думаю, можна якусь лотерею крутити, розігрувати там призи серед глядачів. Думаю, що ми не доробляємо, і клуби не доробляють.
Відкрию секрет: у нас товариський турнір закінчується 13 травня, в суботу, а в неділю, 14 травня, якраз буде завершення Дня міста в Івано-Франківську. Я планую разом з мером організувати офіційні проводи молодіжки і національної збірної на Майдані. Хай би виступив тренер, капітан, вони побачать, що вони не просто їдуть, а що вони – герої. Так і клуби повинні працювати.
Чому Ліонель Мессі може дозволити собі піти в якусь школу, командами роблять усілякі майстер-класи? Треба і у нас так робити. От на Кубок України я особисто запросив усіх живих Олімпійських чемпіонів. А зараз ми з цих олімпійців хочемо зробити такий десант – на цей товариський турнір я запрошу їх точно, аби вони виступили перед гравцями, в коледжі. Це і для них круто, і для людей, адже до них герої приїдуть. Можливо, у молоді уже нема таких авторитетів, але якщо він/вона серйозно займається волейболом і бачить, що перед ним стоїть живий олімпійський чемпіон, то це уже буде стимулом.
Можливо, деколи силою треба – школярі краще підуть на волейбол, ніж на уроки. Я коли судив чемпіонат світу в Аргентині, то там на трибунах одні школярі були.
- Як ви оціните свої перші десять місяців на посаді президента федерації волейболу?
- Я знаю, що я на правильній дорозі. Коли я йшов сюди на вибори, я ж раніше по суті займав посаду заступника міністра освіти, я ж був головним в освітянському спорті. Якби я не був там, я б і не виграв вибори, бо ж все-таки були якісь зв’язки. Коли я йшов на вибори на мене написали дуже грязну анонімку, яка пішли у всі клуби, у всі обласні федерації, і всім тим, хто мав голосувати. Тільки у вбивстві Кеннеді мене не звинуватили, у всьому решту був я винний. Коли я прочитав ту анонімку, ледь не помер ввечері. Ледве до ранку дочекався, але нічого вона не дала.
Якось я говорив з однією депутаткою обласної ради в Івано-Франківську, і казав їй: «Ти знаєш, вроді не роблю поганого нічо, вроді роблю як треба». А вона мені розказала одну історію. У нас був такий губернатор Михайло Вишиванюк, не від демократичного табору, його ставив Леонід Кучма, а потім Віктор Янукович, я, як свободівець, може получу, але я його поважав як чоловіка. Він був такий, хазяїн, він міг сказати прямо. Так от ця депутатка на прикладі його розказала, що коли він став губернатором, його почали мочити з усіх боків. І він поїхав в село, де раніше був головою колгоспу. Там пішов до священика, і каже: «Отче, я сам заблудився. Мені здається, що я тут роблю добре, але…» А священик йому сказав золоті слова: «Михайле, а ти коли в неділю зранку встаєш, ти куди йдеш? До церкви, так? – в кожному селі на Заході церкви раніше будували на горбі. – Ти як ідеш до церкви, собаки гавкають тобі вслід? І як правило – не породисті, а шавки. А ти на них завертаєш увагу? Ні. Чому? Бо в тебе церква там попереду. От ти йдеш, у тебе церква – мета. Ти йди».
Отака для мене церква – теж попереду. Я знаю, якщо за мене люди проголосували, то вони мені довірили. Багато хто говорив уже за півроку, що Мельник за цей час зробив більше, ніж попередник за 12 років. Не знаю, поки ще далеко до того.
