Травма, операція, реабілітаційний період і аж півроку без волейболу. Після довгої і вимушеної перерви центральний блокуючий збірної України та львівського клубу “Барком-Кажани” Юрій Семенюк повернувся у стрій.
Спортсмен уже встиг зіграти у домашніх матчах «кажанів» із харківським «Локомотивом». Про те, як жилось затятому волейболісту без волейболу та про плани на майбутнє у інтерв’ю із Юрієм Семенюком.
- Юрію, тебе не було на волейбольному майданчику майже півроку. Що ти робив весь цей період?
- Це був час реабілітації. Майже півроку тому я отримав травму – протрузію міжхребцевого диска. Через фізичне перенавантаження організму. Був інтенсивний сезон, плюс тренування у збірній. І як результат – травма. Потім операція, місяць ліжкового режиму. Далі – курс електрофорезу і магнітотерапія у спортивному диспансері. І реабілітація в INNOVO. Перших два місяці – щодня. Хлопці на тренування, а я на відновлювальні процедури. Докладав максимум зусиль, щоб скоріше повернутися на майданчик. Допрацьовував і вдома. В результаті – почав на два місяці скоріше бігати, ніж зазвичай відбувається після такої травми.
- Після такої перерви ти вийшов на майданчик під час домашніх ігор «кажанів» з «Локомотивом». Як відчуття?
- Мене так підтримали вболівальники, трибуни – не чекав такого. Це неймовірні відчуття – знову бути на майданчику. Дуже приємно, що тренер дав мені можливість повернутися у гру саме під час такого серйозного матчу з «Локомотивом». Спробувати, чи я вже готовий, чи ще ні. Чесно кажучи, коли мені перший раз паснули м’яча, я його не забив. Трохи розгубився. Хоча на тренуваннях мені було значно легше. Але потім переживання відступили: забив раз, другий, поставив блок. Нагадав, що це моя команда, ми стільки всього вигравали минулого сезону. Цього буде так само! Відчув команду, ритм і гра пішла! Це рідне для мене. Емоції просто неможливо передати словами.
- А як фізичний стан? Травма не давала про себе знати?
- Щодо фізичного стану, то однозначно відчув навантаження на ноги. У четвертій партії, при рахунку 10:10, була перерва. Я сів і таке враження, що ніг не відчував. Мене випустили на майданчик по середині першої партії. Відіграв нормально ще другу партію, третю, але четверта… уже відчув навантаження.
- Як думаєш, вже готовий до гри у фіналі Кубку України?
- Звісно! Перший день, коли вийшов і увійшов в ритм, налаштування абсолютно змінилися. Я підтримував хлопців, хлопці мене. Щодо моїх очікувань від фінального матчу – скажу таке: на одну гру значно легше налаштовуватись, ніж на кілька матчів. Наприклад, у Чемпіонаті дві гри. Перший день – позитивно, а другий – значно тяжче налаштовуватись на гру. В моєму випадку. От налаштувався, що я маю зіграти матч проти тієї команди, виходжу і граю. А якщо два матчі і одна команда – трохи тяжче. Якщо чесно, після цих двох ігор з «Локомотивом» я набрався впевненості в собі. Мені значно легше. Я відчув, що можу після травми, що ще треба підтягнути до фіналу. Цього року ігри будуть цікавіші. Ми вчимося на своїх помилках і так просто не поступимось.
- Що для тебе волейбол після піврічної перерви?
- Змінилося багато. Я довго думав, чим ще міг би займатися крім волейболу. І після цього зрозумів, що ще більше хочу повернутися. Докладав максимум зусиль для реабілітації. Передивлявся матчі збірної, Кубку України і це додавало стимулу відновитись, стати кращим. Для мене волейбол, особливо після травми – це те, чим я хочу займатися і без чого не можу жити. Одне шкода, що в мене немає відповідної навчальної школи, коли з дитинства закарбовується подача силова, рухливість на блоці, висота стрибка. Я почав займатися волейболом трохи пізно, фактично у 20 років. Але тепер розумію, що це моє, це те, що я хочу робити далі у своєму житті.
