Керівництво ФВУ та PZPS уклали неймовірно масштабний договір щодо співпраці!
…Коли Михайло Мельник, домовляючись щодо зустрічі у Варшаві з керівництвом Польського волейбольного союзу (PZPS), зголосився на 19 грудня, то це явно було не просто так. Певно, відчував, що ця дата є символічною і може призвести до гучних позитивних змін у життєдіяльності нашого улюбленого виду спорту. Зрештою, так воно й сталося: якщо Україну пан Мельник залишав лише у звичному статусі голови національної федерації, то повернувся вже в ролі справжнього Святого Миколая, котрий привіз усьому вітчизняному волейболу подарунки, краще за які годі було й мріяти…
– Можливість цієї зустрічі обговорювалася давненько, - розповів прес-службі ФВУ Михайло Мельник одразу ж після повернення додому. - Але оскільки планувалася не просто розмова, а підписання Меморандуму щодо співпраці по багатьох пунктах, то вона постійно відкладалася - зібрати всіх причетних осіб разом було непросто. Проте я наголошував, що це треба неодмінно зробити до кінця поточного року, тож, зрештою, коли виник варіант 19 грудня – погодився не роздумуючи. Дуже хотів, щоби, образно кажучи, Святий Миколай зробив усьому українському волейболу шикарні подарунки. І це таки вдалося!
Щоби ви розуміли, Польща – одна з провідних держав у сучасному волейболі, недарма ж її чоловіча збірна є діючим чемпіоном світу, а PZPS лише від спонсорів отримує на рік 100 млн. євро! Співпрацювати з такою країною – дорогого варте. Тому я безмежно щасливий, що це таки вдалося!
Хочу висловити величезну подяку віце-президентам ФВУ та PZPS – відповідно, Ігору Цепенді (раніше він 8 років працював у Польщі на державних посадах і зараз посприяв присутності на зустрічі першого секретаря посольства України у Польщі Таміли Шутак, яка чудово усвідомлювала справжню важливість підписання вищезазначеного Меморандуму) та Яцеку Сенку, який дуже багато зробив для солідного кроку назустріч з боку своєї країни. Тому, зрештою, і зібралися.
За одним столом опинилися: з польської сторони – президент PZPS Яцек Каспршик, а також Яцек Сенк та генеральний секретар цієї організації, з української – я, Таміла Шутак та екс-гравець жіночої збірної України Олена Новгородченко, яка нині виступає в одному з польських клубів. Спілкувалися довго, по різних темах і в підсумку підписали Меморандум щодо тісної співпраці, де дійшли згоди по наступних пунктах…
Перше – у серпні 2020 року у Львові відбудеться спільний суддівський семінар, який відвідають 250(!) арбітрів з Польщі та близько 100 – з України.
Друге – обмін суддівськими бригадами. Тобто, за бажанням польської сторони, будь-який матч польських чемпіонатів будуть обслуговувати наші рефері та, відповідно, навпаки.
Третє – досягнуто домовленості щодо проведення спільних навчально-тренувальних зборів і товариських матчів для юнацьких та молодіжних збірних будь-яких вікових категорій. Також мається на увазі спільна участь у різних відповідних турнірах.
Четверте – українські тренери отримають змогу стажуватися та підвищувати свій рівень кваліфікації у найсильніших клубах Польщі. Тут мається на увазі або присутність на тренуваннях та можливість ведення їхніх конспектів, або навіть безпосередня участь у тренувальному процесі в якості одного з помічників головного тренера. Уявляєте, які перспективи відкриваються перед вітчизняними фахівцями?!
Паралельно ми матимемо можливість запрошувати найкращих польських спеціалістів для проведення в Україні спеціальних семінарів чи навіть майстер-класів.
Нарешті, п’яте – можливість підписання додаткової угоди щодо спільних тренувальних зборів та спарингів національних збірних. Тут, щоправда, питання поки відкрите, бо існує кілька важливих додаткових нюансів. Але що воно має перспективу бути вирішеним позитивно – то теж для нас величезний плюс. Також ми маємо можливість значно розширити кількість пунктів у договорі, оперативно домовившись стосовно них у майбутньому. І певні відповідні ідеї, до речі, вже є…
На завершення хочу зауважити, що україно-польське співробітництво – це яскраве свідчення величезного кроку вперед стосовно рівня авторитету вітчизняного волейболу у світі. Нас помітили, про нас заговорили, з нами хочуть тісних контактів – певно, ще три-чотири роки тому ми про це не могли й мріяти. А зараз от маємо таку реальність. При цьому, ми лише на початку шляху до по-справжньому славетних досягнень на міжнародній арені. А шлях, як відомо, осилить лише той, хто не втомлюється ним рухатися…
