Український волейболіст Олег Плотницький – про Лігу чемпіонів, збірну України, італійську Перуджу та федерацію волейболу України.
В інтерв’ю сайту Xsport Плотницький розповів чи є шлях поверненя до збірної, які цілі продовжує ставити перед собою гравець та про потенційне повернення російських клубів та збірних, і до чого це призведе.
– Більше тижня пройшло з моменту тріумфу у Лізі чемпіонів. Які емоції зараз?
– Все супер, чемпіонські, мені здається. Все одно відчувається, коли зустрічаєш фанатів десь по місту, відчувається ця енергія, ця радість людей. Що «вухастий» кубок доїхав до Перуджі. Він вже наш, як мінімум на рік. Це супер. Як мало, так і склалося.
– Якраз трофей Ліги Чемпіонів єдиний, якого не вистачало вам, у клубних ваших здобутках з Перуджею до повного комплекту. У чому далі шукати мотивацію?
– Вигравати ще пару разів. Там де один, там і два, а там де два, там і три. Мені здається, тут не треба шукати мотивації. В кожному залі є чемпіонські банери після перемоги у турнірі. Чим більше їх в залі, тим краще. Загалом чим більше ти виграєш, тим краще. Кар’єра ж не надто довга. Скільки тобі відведено часу, скільки здоров'я дозволить… За цей час треба якомога більше виграти.
– Як вам взагалі атмосфера Фіналу чотирьох у Лізі Чемпіонів?
– Знаєте, напевно перший раз, коли я вже після гри зрозумів, що був повний зал. До цього я знаходився в якійсь бульбашці. Але прикольно було, що було і наших дуже багато фанів, їх присутність завжди відчувається. Я чув наших вболівальників, і все, що відбувалось на майданчику. Реально круто, плюс у Польщі завжди з організацією все гаразд, все зробили на вищому рівні. Та й ігри були досить видовищними.
– Є таке можливе, що запам'яталося з хорошого боку, або навпаки десь були певні недоліки, які ви помітили?
– Все було як треба – обіди, вечері, жодних накладок по часу, як має бути. В залі так само ніяких затримок, все нормально. Все, що треба для того, щоб підготуватися, було на супервисокому рівні.
– Не здивувалося, що якраз польські організатори поставили матч Ястшебського Венґеля та Завєрчє на суботу. Грубо кажучи, ви мали на день відпочинку більше. Зазвичай місцеві організатори навпаки роблять, на користь власної команди.
– Там виходить через загальний рейтинг команд. Все сформоване через посів команд (за результатом матчів групового етапу – прим.). Так само було би, якби Проєкт (ще одна польська команда – прим.) вийшов (у Фінал чотирьох замість Халкбанку – прим.).
– У дівчат у Лізі чемпіонів у суботу гралиі підфінали, у неділю фінали. Польські вболівальники й були здивовані, чому їх команди на день менше отримали для перепочинку.
– Слухайте, один день перепочинку… Треба той день ще пережити. Тому що ти вже або в фіналі, або за третє місце граєш. І не те, щоб важко налаштовуватись, а трошки стресово. Тому що в тебе є більше часу для подумати. А це не завжди добре впливає (посміхається), коли в тебе є на день більше, щоб щось придумати. Все одно якісь думки приходять в голову: «Завтра фінальна гра, а як я буду грати». Мені здається, кожен гравець прокручує (це в голові – прим.). Я не знаю, скільки я уявляв собі фінал в моїй голові, як це все буде складатися. Разів 10-20, це 100%. Ти засинаєш з цим, прокидаєшся з цим. Тому, можливо, фізично… Але, мені здається, що фізично в кінці сезону, тих пару годин, може б щось і вирішили, але я так не думаю.
– У фіналі Ліги чемпіонів у Перуджі слабенько працювала подача. Як вам без головного козиря було грати проти Завєрчє?
– В нас дуже слабенько зіграла подача, але найкраща, як мені здається, була гра в захисті за цих 2 роки. За рахунок цього і компенсували. Плюс-мінус грали так само, як граємо, але в захисті зіграли найкращу гру за 2 роки під керівництвом Анджело Лорендзетті. А все решта було на рівні. Пару ейсів все рівно десь впало. Або навіть на гарних подачах, які зробили ми, суперник десь не забив або помилився. Ми зробили десь пару блоків… Як не дивно, компенсували все в захисті.
– Якраз, якщо згадувати попередній результат перед цим. Чемпіонат Італії ви завершили на третій позиції. Медалі, путівка до Ліги чемпіонів, але у Перуджі ж завжди прагнуть максимального результату.
– Так, але це спорт, так вийшло. В третьому матчі я не закрив серію на матчболі. Потім, четверту гру, мені здається, всі погано зіграли просто. А в п'ятій (грі) Любе (Чивітанова) 17 ейсів видала. Я не пам'ятаю за свої шість років (у Перуджі – прим.), щоб Перуджа отримувала 17 ейсів за одну гру, тим більше за чотири партії. Тому вони заслужено виграли і пройшли у фінал.
Так буває, але в цьому і наша сила. Так, програли півфінал, у якому 2:0 лідирували, хоч і могли виграти. Але після вихідного дня ми прийшли і з першого дня почали гарно працювати (у підготовці до бронзового фіналу – прим.). Так само, як і до цього, можливо, трішечки ще краще, ще з якоюсь додатковою самовіддачою. Ми прагнули покращитися. За третє місце зіграти і виграти, бо це теж важливо для нас було. І щоб спрогресувати перед фіналом Ліги чемпіонів.
– Якщо згадувати регулярний чемпіонат, то і за статистичними показниками, і на око вас можна було виділити як одного з трьох найкращих догравальників Італії. Але вже в плей-оф і цифри підсіли, і навіть місце у старті ви втрачали. З чим пов'язуєте?
– Це плей-оф Італії, все просто. Починається інший чемпіонат. Все нормально, треба ще пропрацювати трошки краще, підготуватися більше головою до цих матчів. Перші дві гри (півфіналу) були нормальні. Якщо взяти так, що ми б виграли, про цифри ніхто б нічого не говорив. Ми програли, це є факт. Можливо, я десь погано зіграв, можливо ще якісь фактори. Ніхто ніякої провини не знімає і не хоче від цього відрікатися. Треба це прийняти і пропрацювати. Але ж, якщо подивитися в загальному, коли починається плей-оф Італії, цифри падають у всіх максимально. Тільки, можливо, ті, хто виграють чемпіонат, у них статистика залишається на гарному рівні.
– Якщо виокремлювати Перуджу, то лінія догравальників мало не найсильніша у світі. Наскільки це допомагає рости у тренувальному процесі?
– На тренувальному процесі буває важче, ніж деколи у матчах. Цей сезон ще раз це підтвердив для нас. Команда відпрацювала від першого до останнього дня, якщо ми говоримо про тренування, на максимум. Просто, що були деякі такі періоди… У когось було травми і хтось випадав, потім гравцю треба було повертатися. В тебе немає паузи, щоб ти міг нормально ввійти (у ритм – прим.). Але це професійний спорт, ми до цього всі готові, всі знають, що так може бути. У нас в цьому сезоні вийшло так, що проблеми приходили у ті моменти, коли цього б не хотілося.
– Якщо згадувати Фінал чотирьох Ліги чемпіонів, то пробилися фаворити своїх чемпіонатів, які виграти національний титул не зуміли. Лише Завєрчє дісталося до фіналу. Халебанк взагалі восьмий. Грубо кажучи, у кожної команди було налаштування красиво закрити непростий сезон. Не було додаткового тиску через це?
– Зовсім ні, навіть не думали про це. Думали про те, що є реальна можливість провести цей кубок до Перуджі, і це, можливо, десь тиснуло. Розуміли, що все реально залежить від нас. Коли ми розмовляли з хлопцями, я казав: «Шість годин роботи». Розподілили на дві гри – перша вийшла трошки коротшою, друга трошки довшою. Якраз 6 годин і набралося. Шість годин роботи, які треба відпрацювати від А до Я. Іншого тиску не було. Ми гарно відпрацювали, приїхали підготовлені, натреновані. Те, як ти працював на тренуваннях, відображається на іграх. Так, деколи буває так, що навіть гарно потренувався, але в грі не виходить. Але ж частіше буває, якщо погано тренуєшся, то і в грі все з рук валиться . У цьому плані ми були нормально готові. Я думаю, що і тай-брейк в фіналі і півфінал це довели. Так, 3:0 (з Халкбанком у півфіналі ЛЧ – прим.), але ж 25:23, 25:23 25:22, (близький) рахунок. Та і в загальному все було чітко.
– Чи Фінал чотирьох відрізняється від попередніх стадій?
– Фінал чотирьох – це свято волейболу, де ти вже знаходишся всередині. Це не так, що ти зіграв в гостях, повернувся додому, тиждень до наступної гри. Підготувався і зіграв ще одну гру з тим самим суперником. Можливо, якісь помилки підправив. А тут ти приїжджаєш і в тебе просто є дві гри, які ти маєш відіграти, плюс є купа людей – які про це все говорять, висвітлюють, багато фанатів ти бачиш по місту. У цьому найбільша різниця. Для тренерів різниця більша. Наприклад, після 3-2 в суботу (у матчі Ястшебський Венґель – Завєрчє) тренерський штаб мав вночі сидіти і розбирати Завєрчє. Щоб перед фіналом дати нам інформацію.
– Якраз ви визначали велику кількість і українських вболівальників, і взагалі багато друзів ваших були на іграх, сім'я. Наскільки ця підтримка допомагає показувати видавати результат?
– Це завжди допомагає, коли є рідні, друзі, близькі на трибунах. Це немов би твій захист. Я дуже радий, що було багато друзів. Була мама, але у дружини не вийшло приїхати. Це було б, напевно, ще краще. Але все склалося, як мало скластися. Я дуже радий, що саме ті люди були зі мною в той момент.
– Ви якраз в одному з останніх інтерв'ю казали, що хочете пограти в Італії «гарну цифру». Якраз через 2 роки у вас буде ювілей – 10 років в Італії. Після цього вас можна очікувати в іншому чемпіонаті?
– Я би хотів не в Італії пограти, а саме в Перуджі. Там у мене є своя «гарна цифра». А далі побачимо. У мене ще є рік контракту, який хотів би максимально гарно відпрацювати і побільше привезти в Перуджу ще трофеїв.
– Якщо дивитися на інші чемпіонати, які вас цікавлять, де б хотілося себе випробувати?
– Я думаю, з цим все просто. Є Японія, є Туреччина, яка зараз теж гарно вкладає гроші в розвиток волейболу. На наступний сезон буде досить міцний чемпіонат. Є Польща, яка завжди на рівні. Тому з цих трьох можна було б вибирати.
– Ще є Бразилія, досить цікавий варіант, але з Європи туди досить рідко їздять.
– Прикольно, можливо, було б класно навіть туди з'їздити, пограти, але… Є якісь свої невеличкі плани, як я все бачу. Поки Бразилії немає. Але, знову ж таки, плани зроблені для того, щоб їх міняти, тому…
– Якщо Польща, варіант з Барком-Кажанами розглядаєте?
– Звісно, просто їм треба знайти декілька спонсорів (сміється). Тим більше після (рівня) Ліги чемпіонів. В якійсь мірі спорт – це і бізнес. Але Барком-Кажани в першу чергу б розглядалися.
– Зараз у клубному волейболі пауза. Які у вас зараз плани на літо?
– Ми ще місяць тренуємося. У нас був тиждень відпочинку, і ми 26 травня почали знову тренуватися. Перший тиждень у нас чисто тренажерний зал, різноманітні всякі тренування. З наступного тижня будемо починати трішки торкатися, або, навіть, можна сказати, знайомитися з м'ячем заново (посміхається).
– Цьогоріч ви оголосили про завершення кар'єри у збірні України. Якщо виділяти фактори, що вас спонукало до цього?
– Тут є один фактор. Історія підійшла до завершення і мені треба рухатись кудись далі. І на тому все. Треба залишити в спокої, напевно, вас, журналістів, Михайла Григоровича (Мельника, президента ФВУ – прим.). І на тому все. Немає ніяких факторів. Я ні на кого не ображений. Я ні з ким не сварився. Прийшов час. Мені здається, що це вірне рішення, правильне.
– А які у вас цілі у волейболі залишилися?
– Їх ще досить багато. Я не люблю так далеко дивитися. Я завжди кажу, що це недоцільно. Треба відіграти наступний сезон, потім треба десь ще перепідписатися, якщо ми так говоримо. Або підписатися (у нову команду). Потрібно ще щось повигравати, а далі буде видно. Зі збірною України, як гравцем, це вже закінчена історія. Зі збірною України в якомусь іншому амплуа… Я думаю, що все можливо.
– Зміна керівництва Федерації волейболу України ці двері назад не привідкриє?
– Слухайте, якби я хотів, щоб там не було Михайла Григоровича або ще когось, то я би так і заявив. Мені здається, що завжди в своїх інтерв'ю я говорив те, що я думаю, що в мене є (у голові), що я знаю. І я ніколи не відходив від якихось там питань, щоб якось пом’якше відповісти. В своїй кар'єрі єдине питання, відповідь на яке я уникав: «Який буде результат вашої гри?» Якщо мене питали, виграєте чи не виграєте, на це я ніколи не міг дати відповідь. Мені здається, це просто не має сенсу. Керівництво (ФВУ) працює, хлопці зараз на зборах. Я знаю, що в них там плюс-мінус все добре. Я навіть так вам скажу.
Коли ми ще 2 роки тому говорили, всі ті умови виконані на максимум. Враховуючи війну, неможливо все виконати на сто відсотків, і це нормально. Я щасливий, ми добилися того, що хотіли, це прикольно. Якісь умови покращилися, хтось більше почав звертати увагу на ці всі маленькі проблеми, які відсутні в інших команд, але в нас вони є.
Ми від них завжди відсторонювалися, а зараз на них почали дивитися, нормально до цього всього ставитися. Пробувати хоча б якось їх вирішувати, і все виходить супер. Якщо так далі піде, то класно, але Олег Плотницький, як гравець в збірній, більше не буде. Це ж не іграшки, сказав сьогодні так, а завтра ні. Ми дорослі люди.
– В нещодавній історії був випадок, коли один з найкращих гравців світу Матей Казійскі через конфлікт з Федерацією та звільнення тренера пішов зі збірної Болгарії перед Олімпіадою-2012. Але він кілька разів був близьким до повернення…
– Я не хочу казати, що можу повернутися, для чого це? Є досить багато людей, які за мене до сих пір вболівають, і я впевнений, що вони будуть вболівати. Вони б хотіли б бачити в збірній, але… Я ж кажу, якби була якась проблема чи в Михайлові Григоровичу чи ще в якомусь керівнику, я б вийшов і сказав би так. Що я проти такого то, і все. Я був більше за те, щоб все якось розвивалося і був готовий у цьому допомагати. Не хочете, то й не хочете. Зараз вже все добре в них. Все вони вирішують, роблять і я дуже радий.
– Якраз ви сказали, що можливо повернутися в якомусь іншому амплуа. Може, у пляжному волейболі?
– Ні, в пляжному ні. Я думаю, що в пляжному теж вже неможливо. Це теж проєкт, який я теж вже закрив. Можливо, колись тренером стану, якщо в мене вийде. Можливо, я стану президентом федерації, наприклад. Це все ж можливо. Може я стану якимось тренером по фізичній підготовці, або фізіотерапевтом. Мені це сподобається, я закінчу кар’єру і скажу, що йду вчитися за тим-то напрямком. І мене колись, може, запросять в збірну України попрацювати. Так що там вакансій, мені здається, достатньо. Націлюємося, звичайно, на найвищі – головний тренер чи президент Федерації. Але далі вже буде видно.
– Цьогоріч збірна України вперше виступатиме у Лізі Націй. Що ви чекаєте від хлопців?
– Хлопці будуть грати товариський турнір (Silesia Cup, де збірна України стала другою – прим.), тож будемо бачити. В загальному, я думаю, що сто відсотків мали би залишитись (у Лізі націй – прим.). Знову ж таки, давати прогноз на результат… А потім будуть говорити, що той щось сказав, наврочив. Зважаючи на склад, кого вже відправили і ті, хто залишились, є хороші шанси показати гарний волейбол. Далі буде все залежати від того, кого будуть провозити інші збірні на три ігрових тижні. Шанси є дуже гарні, і мені здається, що мали би ними скористатися. А далі – м'яч круглий…
– Якраз після завершення кар'єру у збірні, не розглядаєте варіант зміни спортивного громадянства?. Той же Юрій Гладир з Завєрчє (суперника Перуджі по фіналу ЛЧ – прим.) після того, як залишив збірну України,у подальшому отримав польське громадянство.
– Це зараз дуже важке питання. Це має бути, щоб була зацікавлена хоча б одна сторона. Я думаю, що Україна ніяк в цьому не зацікавлена. Якщо ми говоримо, де це може бути статися, це може бути тільки в Італії, тому що я тут більше всього прожив. Чи зацікавлена у цьому Італія, мені важко сказати. Тим більше, що треба прожити якийсь час… Трошки більше треба поглиблюватися у цю тему. Буде видно, якщо буде можливість. Чому б і ні, мені здається, що це теж як варіант. Можна довше протриматись в Італії, тому що (у такому випадку ти) вже не легіонер. Все якось має відбуватися поступово. Я дуже не люблю через все це перестрибувати. В цьому році закінчив (кар’єру у збірній), треба трішки почекати. Зіграти ще один сезон. Залишуся тут чи не залишуся в Італії. Ніхто ж не буде допомагати змінювати громадянство, якщо ти наступний рік ще пограєш і потім захочеш поїхати в якусь іншу країну. Обіцяти вам нічого не можу.
– Якщо дивитися на нинішній рівень чемпіонату України, що можете сказати? Чи вдалося слідкувати за фінальними серіями?
– Фінальну серію я взагалі не дивився. Не було часу. До цього бачив кілька матчів. Непогано, але знову ж таки, там домінація була помітна Епіцентра-Подолян. Плюс вони гарно зберегли хлопців на рівні за рахунок тренувального процесу. Тому зараз будемо бачити, що там у нас виходить. Збірна одна з найстарших в Лізі націй (27,2 роки – прим.). Я так розумію, що молодих не дуже багато взяли в збірну.
– Там більше за рахунок того, що решта збірних на цей рік омолоджуються (через зміни у календарі FIVB). Взагалі там в Болгарії, 22,8 років середній вік, майже вся молодь.
– У збірній Болгарії є такі, які свої 22 роки вже досить багато що показали. І вже на гарному рівні пограли. А ми чого не веземо молодь? Добре, Болгарія везе молодь, а ми чого не веземо молодь? Болгарія суперволейбольна країна, чи що? Це вже таке… Це не нам з вами вирішувати. Про таке, як то кажуть, можна поговорити на кухні вдома.
– Якраз хочу згадувати про збірну Болгарії. Зараз юний талант пасуючий Сімеон Ніколов шедеврально провів сезон в Америці. Але після цього вже підтверджений трансфер, що їде грати в росію. Яке ваше ставлення до цього?
– Так це його вибір, яке ставлення. От американці, хтось каже наші друзі. Але американці грають в росії, грали останні роки.
– Крістенсон, Андерсон до цього…
– Розумієте, ніхто про це нічого не говорить, тому я не знаю. Я можу щось спитати: «Що ти в росію підписався?». Дадуть відповідь: «Мені подобається той чемпіонат і там гарно платять». Мені не подобається той чемпіонат і мені і тут гарно платять. Це вся політика цього спорту. Ще хтось поїде в будь-якому випадку. З легіонерів буде хтось точно. От італієць їде так само в росію (діагональний збірної Італії Юрі Романо).
– В останній час ходить багато розмов про потенційне повернення російських клубів до міжнародних змагань…
– Я думаю, так і буде.
– Важко буде проти них грати з емоційної точки зору?
– Ти йдеш і пиздиш туди м'яч. Нічого не важко. Йдеш і гатиш туди якнайсильніше. Там як буде, так буде. Вони повернуться. Це дуже погано, що вони повернуться, але так і станеться. Про це просто ніхто не говорить в світовому спорті, але ж вони все рівно десь залишилися. Фінансово, є якісь там керівники і так далі. Купа того всього. Раніше про це менше говорили. Деколи хтось якимсь словом обмовиться…
– Десь в останній рік дуже часто почали підіймати цю тему.
– В останній рік почали говорити, що на зимовій Олімпіаді їх не буде. Але, я думаю, що на літній (Олімаійських іграх-2028 у Лос-Анджелесі), напевно, вже будуть.
– У деяких видах спорту росіяни не виступають, десь вони є. Десь Україна байкотує (змагання), десь українців виступають з ними. Яка ваша точка зору, як це має відбуватися? Тому що виходить, що у кожного виду спорту може бути свій підхід.
– Бойкотувати… Мені здається, що найважче в індивідуально-контактних видах спорту. Там де ти маєш бути віч-на-віч. Решта видів спорту, чи то легка атлетика, чи інші, де ви всі розділені. Вигравайте і просто показувати їм, де їхнє місце, що воно точно не вище нашого. Зараз перевірки (спортсменів щодо підтримки нападу росії на Україну) є, рекомендації і так далі, але є випадки, коли навіть ті рекомендації не враховуються. І з тої країни (росії) хтось може виступати на змаганнях.
За цих три роки не вибудувалася якась система, як би це все мало правильно відбуватися. Більшість у найвищих кабінетах зацікавлені, щоб росіяни повернулися. Ми розуміємо, чому – через гроші. Ну там не всі, напевно (цього хочуть – прим.). Стовідсотково є люди, які там (проти цього – прим.)… Балтійські країни нас завжди підтримують взагалі максмильно. Це якщо брати до уваги волейбол або те, на що я найчастіше натрапляю.
– Ну навіть просто якщо згадувати ситуацію з волейболу, мені згадуються матчі Польщі та Ірану. Мало не кожна гра на різних турнірах закінчується бійкою. Чи не були таких історій?
– От це питання, якщо так хочуть росіян повернути всіх, як вони це собі розуміють? Як вони собі розуміють, якщо б на Олімпіаді по боксу вийшов би наш Хижняк і вийшов би якийсь росіянин (проти нього – прим.). Не страшно було б росіянам, не страшно було б організаторам, що цього суперника Хижняка треба було би виносити... Серйозно, ти можеш за правилами надавати, так ти ще й вмієш це робити. Ти олімпійський чемпіон вже. І таких видів спорту достатньо, де можна десь трішечки зловити, підчепити, задіти. Я не впевнений, що це буде красиво в загальному для спорту. Тому краще, щоб росіян тримали закритими там у себе. Це був би найкращий варіант. Але я розумію, що, якщо вже здаються потрохи, то… Хоча, дай Бог, може у них розум там прийде до них всіх, і все буде добре. Їх треба залишити відстороненими, тому що це будуть вже не змагання. Якщо ми говоримо про Польщу і Іран у волейболі, де реально були сутички мало не кожного матчу. Ті сутички навіть були потім в різних національних чемпіонатах. То що говорити про те, коли будуть збірні (України і росії) виходити…
– І це у поляків та іранців немає такої конфліктної історії…
– Я не знаю, чи взагалі в них є там якась передісторія. Я не дуже сильний в цьому. Але, мені здається, що мало в кого є схожа історія протистояння. Тому єдиний вихід – це відсторонювати росіян далі і все. Інших варіантів розв'язку цих ситуацій я реально не бачу.
Фото: cev.eu