Вирішили трохи зазирнути в коментарі у соцмережі Facebook – і, чесно кажучи, іноді краще було б цього не робити.
«Смішно читати прогнози», «пакуйте валізи», «а для чого всі ці розрахунки?» «На що там дивитися?» «З такою грою нехай не мучаються – їдуть додому».
Не хочете – не підтримуйте, не дивіться. Все просто.
Ми всі розуміємо, що цей чемпіонат Європи складається для нас не так, як хотілося б. Можна прямо сказати – він невдалий за результатом. Але будь-який турнір – це не лише перемоги й поразки. Це досвід, аналіз і висновки, які мають бути зроблені, щоб рухатися далі та ставати сильнішими.
Дівчата грають. Вони стараються. Іноді виходить, іноді – ні. Так буває. Це спорт. Це волейбол. І часом хтось на цей момент просто сильніший. Ось і все.
Кожна з цих дівчат могла б сказати: «У мене болить спина, нога, рука» – і не вийти на майданчик. Але вона виходить. Грає за країну. А потім без нормальної відпустки їде грати за клуб, навесні після клубного сезону – кілька днів перепочинку – і знову збірна. І так по колу.
І ще одна річ. Після одного з не надто вдалих матчів Ліги націй одна українська тренерка написала: «Після деяких коментарів у Facebook хочеться помити руки. Якби кожен із цих чоловіків хоча б на секунду уявив, що на майданчику стоїть його донька чи онука, формат багатьох коментарів був би зовсім іншим»...
Критикувати гру – нормально. Обговорювати тактику, помилки, результат – нормально. Але за кожною формою у збірній стоїть людина, яка щодня працює, втомлюється, травмується, відновлюється і знову виходить грати.
Тому так – можна бути незадоволеним грою. Можна не погоджуватися з рішеннями тренера. Можна не дивитися матчі.
Але давайте хоча б залишатися людьми.
Сьогодні вони виходять на майданчик і знову грають за Україну. І ми будемо ПІДТРИМУВАТИ!