Матч Сербія — Україна у заключному турі групового етапу Євро-2026 мав для обох команд абсолютно різну ціну.
Для «синьо-жовтих» це була гра за продовження турніру, тоді як сербки ще напередодні гарантували собі перше місце у групі. Але замість того, щоб дати відпочинок лідеркам, Сербія вийшла проти України практично оптимальним складом.
На майданчику були і Тіяна Бошкович, і Майя Огнєнович, а сама команда без особливих проблем довела матч до перемоги — 3:0. І тут виникає цілком логічне запитання: навіщо?
З точки зору турнірної математики Сербії ця перемога нічого не змінювала. Перше місце вже було забезпечене. Результат матчу не міг покращити її становище у групі. Навпаки, календар давав можливість поберегти основних волейболісток перед плейоф, адже у подібних турнірах кожен зайвий матч для лідерок — це додаткове навантаження.
Але Сербія вирішила інакше.
Можливо, відповідь дуже проста — спортсмени не виходять на майданчик програвати, а тренер не хотів ризикувати психологічною стабільністю команди перед плейоф. Сербія набрала хід і могла просто не захотіти його втрачати.
Можливо, команда прагнула завершити груповий етап без поразок і зберегти переможний настрій.
А можливо, тут була і третя складова — принциповість і момент, який змушує поставити більше запитань.
Сербія залишається однією з небагатьох європейських збірних, які продовжують підтримувати спортивні контакти з росією. Зокрема, сербські та російські команди проводили товариські матчі навіть після початку повномасштабної війни Росії проти України.
І тут уже виникає питання не лише про конкретний матч у Брно.
Навіщо збірній такого рівня регулярно грати з командою, яка з 2022 року фактично позбавлена повноцінної міжнародної ігрової практики?
Можна припустити, що для Сербії це питання політики, традиційних спортивних зв’язків або просто прагматичної підготовки. Можна припустити й інше: сербська федерація свідомо не хоче розривати ці контакти, незважаючи на міжнародний контекст.
Але будь-які спроби знайти тут єдину приховану причину залишаються лише припущеннями. Доказів того, що Сербія виходила проти України з окремим завданням «за будь-яку ціну» не дати їй вийти до плейоф, немає.
І саме тому цікавіше не вигадувати змову, а зафіксувати факт: команда, яка вже гарантувала собі перше місце, не стала експериментувати та випустила своїх головних зірок у матчі, який для неї турнірного значення не мав.
Чи була це принципова позиція? Чи бажання зберегти переможний ритм? Чи просто рішення тренерського штабу не змінювати склад?
Ми цього не знаємо.
Але після матчу Сербія — Україна питання «навіщо?» залишається цілком доречним.
