Головний тренер СК «Балта» Володимир Мірчев розповів про те, як його підопічні підібрали ключик до міцної «Буковинки», оцінив загальний рівень волейболу в країні та окреслив головну мету на майбутнє – чемпіонство.
– Ваша команда здобула кубок та срібні медалі чемпіонату. Як оціните виступ у поточному сезоні? Які були початкові цілі та чи все вдалося?
– Так, ми виграли Кубок і видали справді якісну фінальну серію в жіночій лізі. За перше місце билися рівноцінні команди, тому для глядачів це було дуже цікаво та напружено. Нашою ціллю на сезон було виграти щонайменше один трофей. Також ми грали в єврокубках, де пройшли одну стадію. І те, що ми її подолали, – це хороший показник. Як команда – ми зробили крок уперед.
– Ви були дуже близькі до золота, зробили камбек в домашніх стінах. Як гадаєте, чого не вистачило для загальної перемоги?
– Ми заслуговували хоча б на одну перемогу у перших поєдинках фінальної серії на виїзді. І ми могли дотиснути суперника в рідних стінах. Але у вирішальних моментах нам не вистачило досвіду та холоднокровності. Натомість «Буковинка» цим скористалася. На виїзді ми поки що занадто хвилюємося.
– Як гадаєте, чи не вирішує домашня арена забагато? Адже у фінальній серії вийшло так: хто грав вдома – той перемагав. Можливо, варто подібні вирішальні поєдинки проводити на нейтральному майданчику?
– Зрозуміло, що вдома грати завжди легше завдяки підтримці трибун. Однак, так, я вважаю, що вирішальні матчі варто проводити на нейтральних майданчиках у різних містах. Це не лише зрівняє шанси команд, а й допоможе популяризувати волейбол в Україні. У нас зараз навіть у столиці немає свого клубу. Тому цей спорт треба показувати в регіонах, щоб зацікавлювати людей та залучати нових меценатів. Загалом наша Суперліга повинна налічувати щонайменше 10 клубів.
– На вашу думку, чи достатня конкуренція у чемпіонаті? Адже особливо виділяються два колективи – «Балта» і «Буковинка».
– Цьогорічний чемпіонат вийшов більш конкурентним, ніж попередній. Додався Житомир, а Вінниця – завжди міцний горішок, з яким складно грати, особливо на виїзді. «Балта» і «Буковинка» також показали себе як сильні колективи, можливо, десь вони були краще підготовлені фізично. Загалом перша четвірка виглядала потужніше, ніж торік.
– «Буковинка» – важкий суперник. Як тренер, які Ви бачите сильні сторони у чернівецького колективу?
– «Буковинка» – справді дуже потужний опонент. Моїм особистим тренерським завданням було вивести команду на один рівень із ними та нарешті перервати їхню чемпіонську гегемонію. Адже до цього статистика була невтішною: лише одна перемога у 12 матчах. Але ми змогли нав'язати боротьбу і змусили суперника нас поважати. Під моїм керівництвом ми зустрічалися вісім разів, поділивши перемоги порівну – 4:4. Звісно, у «Буковинки» сильний штаб і зіграні збірниці, які демонструють зрілий волейбол. Проте ми підібрали до них правильні ключі. Гегемонію перервано, і тепер на майданчику ми бачимо зовсім іншу картину.
– Більш особисте питання до вас: Ви не так давно закінчили кар’єру гравця. Наскільки важко психологічно пережили цей етап? Чи вдалося «вбити у собі гравця» повністю?
– Я часто повторюю дівчатам фразу: «Нещодавно я був на вашому місці». Мені здається, що не треба нікого в собі вбивати. Оскільки я давно мріяв про тренерську кар'єру і хотів усе робити по-своєму, перехід з майданчика на тренерський місток дався мені дуже легко. У мене вже було сформоване власне бачення гри. Я переконаний: кожен наставник має створити для своїх підопічних кращі та комфортніші умови, ніж ті, що мав він сам. І головне – жоден тренер нічого не вартий без своєї команди, це нероздільні речі.
– До речі, оцініть СК «Балта» – cаме як великий проєкт, наскільки вам подобається місто, інфраструктура та плани на майбутнє?
– Коли я тільки приїхав у Балту на запрошення клубу, то був вражений їхнім спорткомплексом. Побачивши інфраструктуру, я зрозумів, що в цьому невеликому місті створено всі умови для професійного зростання. Вважаю, що це чудовий приклад навіть для обласних центрів. Особисто мені тут дуже комфортно жити ще й тому, що я сам родом із невеличкого міста, яке зараз тимчасово окуповане.
– Що скажете про загальний рівень волейболу в Україні? Можливо, є якісь покращення?
– Про це можна багато говорити. Звісно, під час війни спорт не на першому місці. Але, наприклад, цей жіночий чемпіонат був найцікавішим за останні роки. Навіть цікавішим за чоловічий, бо там усе наперед зрозуміло. Я сподіваюся, що ситуація буде покращуватися. Нам потрібна фінансова підтримка: треба, щоб менеджери працювали, шукали спонсорів. Щоб проєкти розраховувалися на довгострокову перспективу і з’являлися дитячі академії. У нас зараз взагалі немає жіночої волейбольної академії в Україні! А вік спортсмена короткий, тому треба постійно шукати нових зірок.
– Розкажіть про майбутні плани вашої команди, які амбіції на найближчий час?
– Наше головне завдання зараз – зберегти кістяк команди, перепідписавши контракти з гравцями, та знайти якісне підсилення, щоб у наступному сезоні стати ще потужнішими. Наразі команда роз'їхалася: хтось викликаний до національної збірної, хтось представлятиме Україну в молодіжних командах U-22 та U-20. Інші дівчата отримають заслужену відпустку, щоб набратися сил. А вже згодом ми всі зберемося на тренувальних зборах і розпочнемо повноцінну підготовку до нового сезону.
– І наостанок, яка головна мрія з СК «Балта» – золото чемпіонату, чи, можливо, тріумф в єврокубках?
– Моя мрія і мета – постійно рухатися вперед, до чемпіонства. Щойно вляжуться післясезонні емоції, ми розпочнемо комплектацію складу, щоб у новому сезоні боротися за трофеї у кожному турнірі. Планів маємо багато, проте наша першочергова та цілком реальна ціль – здобути золото чемпіонату України. Команда давно до цього прагне.
Фото: Baltaveon тв Володимир Дутчак