Нападник національної збірної і догравальник львівських "кажанів" Олег Шевченко 8 січня святкуватиме своє 26-річчя. Як потрапив у волейбол та що робить у вільний час він розповів у інтерв’ю.
- Олеже, перш за все вітаємо із зимовими святами. До речі, як святкується?
- Дякую. Новий Рік відсвяткував зі своєю родиною, з дружиною та сином, в Харкові. Ми зараз на тренуваннях збірної України. Тому на Різдво побути вдома вже не вийде: у нас запланований матч, 5 січня тут граємо з Македонією. А потім летимо до Швейцарії. Так що відсвяткувати Різдво не вийде.
- А що тобі приніс Миколай?
- То вже скоріш я підпрацьовую Миколаєм для свого чотирьохрічного сина. А на Новий рік отримав від дружини парфуми.
- Тепер повернемось до волейбольної тематики. Відколи ти у спорті?
- У волейбол я граю з 13 років, тобто з восьмого класу. Спочатку вчився у звичайній школі. Потім до нас до школи прийшов тренер зі спортивного училища і запросив на волейбольне тренування усіх бажаючих. Прийшли, подивилися, я сподобався і тренер запропонував мені перейти у це училище. Так все і почалось. Спочатку дитяча ліга. Потім "Юридична академія" , Вища Ліга, Суперліга. Згодом грав у "Локомотиві", казахстанському "Атирау". Повернувся з Казахстану, ще сезон відіграв у "Локомотиві", а з цього сезону тут – у ВК "Барком-Кажани".
- Родина подорожує з тобою?
- В Харкові ми були разом. В Казахстані жив сам. Син був ще дуже маленький для таких переїздів. Тепер у Львові знову всі разом.
- Як тобі Львів?
- Мені тут дуже подобається. Команда хороша. В мене тут багато друзів.
Олег Шевченко №2 \ фото kazhany.lviv.ua
- "Барком-Кажани" найкращий волейбольний клуб України. Як думаєш, у чому секрет успіху? Ти був у одних лідерів, тепер у інших.
- Напевно, тому що команда зібрана з кращих в Україні гравців. Та й підхід тренера досить європейський. Тренування абсолютно нетрадиційні.
- Що робиш у вільний від тренувань час? Можливо, маєш якесь захоплення?
- Вільного часу мало. У будні дні, коли два тренування – не встигаєш нічого. На вихідні моє хобі – проводити час з сином та дружиною.
- Ніколи не думав про тренерське майбутнє?
- Думав. Я закінчив Харківський університет фізкультури, маю диплом тренера. Але тренером не працював би. Це дуже тяжко психологічно. Оці тренерські переживання перед матчами – це дуже тяжко.
- Якби ти не став волейболістом, то ким би був?
- Чесно – ніколи про це не думав. Але однозначно, це було б щось пов’язане з комп’ютерами та технологіями. Мені це цікаво. Професійно технічній науці ніде не вчився. Але цікавлюсь новинками, специфікою.