Він не лише наймолодший у команді, а й найнижчий. Та це абсолютно не заважає ліберо ВК "Барком-Кажани" Андрію Жукову бути успішним волейболістом.
- Андрію, розкажи про свій волейбольний шлях.
- У березні мені виповниться 20 років. Я з Южноукраїнська, це Миколаївська область. Почав займатися волейболом ще з 8 років. Заохотив вчитель фізкультури. Ясно, що на початку більше батьки «змушували» тренуватись, бо хотілось більше на вулиці з хлопцями бігати. Але ходив на тренування і справа дійшла до 7 класу. Тоді тренер долучив мене до дорослої аматорської команди. Було страшно, бо там всі дорослі, а я був ще дитиною. Але нічого. Втягнувся і у 8 класі вчитель фізкультури запропонував поїхати у школу фізкультури ( Київський спортивний ліцей) до Києва. Було несподівано. Прийшов у паніці додому, розповідаю мамі. Вона швиденько все зібрала і за кілька днів я вже був студентом Київського спортивного ліцею. З ростом 1,57 сантиметрів зі мною не дуже знали, що робити. Поставили ліберо. І от уже 6 років я у цьому амплуа. Була Вища Ліга з другою командою «кажанів», чернігівський «Буревісник». З цього сезону граю з основною командою «Барком-Кажани». Зараз навчаюсь на третьому курсі у Київському інституті фізкультури.
- Те, що ти наймолодший і найнижчий у команді – не дошкуляє?
- Абсолютно. У нас дуже дружній колектив. З таким зростом дуже навіть зручно. Метр 85 см у не спортивному світі – це досить таки багато. Наприклад, в поїзді чи в автобусі їхати з таким зростом досить незручно. У мене таких нюансів немає.
- Маєш волейбольного кумира?
- Звісно. Це Женя Гребенніков, гравець італійського «Трентіно». Якщо чесно, не дуже люблю дивитися волейбол, більше люблю грати сам. Але за матчами, в яких бере участь цей гравець, активно спостерігаю.
Андрій Жуков \ фото: kazhany.lviv.ua
- Крім волейболу, що ще любиш?
- Люблю активно проводити час. Головне, щоб було з ким. Гуляти містом, відвідувати цікаві заходи. Я досить комунікабельна людина, тому люблю спілкування.
- Твоє найбільше досягнення.
- Те, що потрапив у волейбольний топ-клуб України. Це для мене дуже важливо. Ніякі Кубки і медалі цього не замінять. Тренуватися у складі «Барком-Кажани» – це велика гордість і радість.
- Для тебе, що є найтяжчим у волейболі?
- У цьому спорті важливу роль відіграє психологічний фактор. Коли тренер випускає тебе на майданчик – інколи все йде гладко, а інколи емоції не дають зібратись. Доводиться шукати впевненість. Для мене психологічного комфорту додають відбиті м‘ячі. Тоді почуваюсь на майданчику значно комфортніше.
- Маєш якусь волейбольну мрію?
- Так, хочу, щоб моя команда була Чемпіоном країни. Ну і досягнути особистих висот: прогресувати у кожному матчі, на кожному тренуванні. Хотів би зіграти на одному майданчику з Женьою Гребенніковим.
- В якому місті хотів би побувати?
- Хотів би побачити Барселону.
- А яка твоя улюблена страва?
- М‘ясо по-французьки, зготоване мамою або бабусею. У Львові цю страву не їм, тільки вдома. А вдома я буваю рідко. Востаннє був на Новий рік. Наступного разу, мабуть, влітку поїду.
ВК "Барком-Кажани" \ фото: kazhany.lviv.ua
