Нападник ВК «Барком-Кажани» – про спортивну кар’єру, новий сезон Суперліги та особисте.
– Віталію, розкажи з чого почалася твоя спортивна кар’єра?
– Потрапив у волейбол випадково. У 13 років тренер запросив мене до спортивної школи. Я спробував себе у волейболі й він мені сподобався. Потім я пішов на пробний в харківський «Локомотив». Мене там помітили. Спершу я грав на позиції ліберо, бо був маленького зросту. Коли підріс – перевели на зв’язуючого. Грав за дитячий клуб «Локомотиву», потім за першу Лігу, потім за Вищу й так дійшов до Суперліги.
– Сумуєш за Харковом?
– Звичайно. У мене ж там усі друзі, родичі, дівчина, з якою зустрічаюся вже майже 5 років.
– Можливо, вже плануєш одружуватися?
– Та ні ще (посміхається). Моїй дівчині потрібно ще завершити навчання в університеті, реалізуватися. А вже тоді можна щось думати.
– А взагалі, які в тебе плани на найближче майбутнє?
– Ще хочу попрацювати над собою. Довести самому собі, що я можу грати на хорошому рівні та в основному складі, заробити трохи грошей. Також дуже хочу допомогти фінансово своїй мамі. А далі буде видно.
– Повернімося до волейболу. У команді кажанів ти з липня. Ситуація з COVID якимось чином вплинула на підготовку команди до нового сезону Суперліги?
– Ми мали велику перерву через карантин… Довго не було тренувань. Але в середині липня нас уже зібрали й ми почали помалу включатися в роботу з тренажерного залу. Комусь було важко, комусь – легко, по-різному. Але на сьогодні, думаю, наша команда добре підготувалася до Чемпіонату.
– Особисто тобі важко далася ця підготовка?
– Та ні. Я в Харкові підтримував фізичну форму. Бігав кроси, грав у пляжний волейбол. Іншими словами, постійно чимось займався.
– Що найважче тобі дається в тренуванні?
– Витримати концентрацію від початку і до кінця. Іноді таке буває, що до кінця тренування вже дуже втомлюєшся й не можеш на максимум викладатися.
– На твою думку, які твої сильні сторони?
– Наполегливість та працьовитість. Думаю, лише завдяки цьому можна досягнути успіху.
