Діагональна Олеся РИХЛЮК після довгої перерви повернулася в національну збірну України і готується до кваліфікації на чемпіонат світу-2018. До вашої уваги інтерв’ю волейболістки.
- Олеся, вітаю вас з поверненням до національної збірної. Ваші враження у зв’язку з цим?
- Дякую. Для мене це цікавий досвід повернутися через сім років. Останнього разу виступала за збірну в якості молодого перспективного гравця, повернулася в якості дорослого, вже з багатим міжнародним досвідом. І постараюся поділитися цим досвідом з молодими дівчатами.
- Як відбувається адаптація в збірній – в ігровому відношенні, в психологічному?
- Особливих проблем немає. Звісно, потрібен час, щоб зігратися зі зв’язуючими, але нічого страшного немає.
- Яким вийшов для вас останній сезон за «Волеро»?
- Не всі задачі на сезон були виконані. Був зібраний серйозний склад з великими цілями, і нажаль, не всіх цілей нам вдалося досягти. Але я дуже рада, що ми завершили сезон на позитивній ноті, ставши бронзовими призерами клубного чемпіонату світу. Це було дуже важливо для нас.
- Як відчуваєте себе зараз фізично, адже ви несли високе навантаження в нападі упродовж сезону?
- За сезон ми зіграли поряду сімдесяти ігор. Втома, звісно, відчувається. Але залишилося всього два тижні. Кваліфікація зіграю – і вже буде відпустка. Тож витримаю (посміхається).
- Ви вже сім років граєте за кордоном. Наскільки було важко адаптуватися до закордонного життя?
- Нелегко, звісно. Але такі реалії, що клубному волейболі Україні, на жаль, амбіцій та фінансових можливостей грати на високому рівні немає. Тому приходиться їхати за кордон. Але нічого. За сім років вже звикла. В Швейцарії, взагалі, відчуваю себе, як вдома.
- Ви є основним нападником у «Волеро», тобто гравцем, який повинен вирішувати…
- Це, звісно, не завжди легко в складний момент брати на себе відповідальність. Але я з молодого віку граю на цій позиції і відповідаю за вирішальні та складні м’ячі, тому для мене це звично.
- Ви довго не грали за національну збірну. Чому?
- Зараз змінилося керівництво Федерації волейболу України, по-людські попросили, і я погодилася. До цього були трохи інші стосунки з Федерацією.
- Ви наша людина в Європі вже багато років і можете дати реальну оцінку суперників нашій відбірковій групі…
- Основні наші суперники – це, звісно, Азербайджан та Голландія. Голландська збірна успішно зіграла на Олімпійських іграх - посіла четверте місце, команда з великим досвідом виступів на високому рівні. Азербайджан – теж непогана збірна. Команда, котра, до речі, складається з українських гравців, напевно наполовину. Треба буде впоратися з лідерами атаки цієї збірної, тоді нам буде простіше грати.
- Той факт, що ігри відбуватимуться в Баку, ускладнить задачу?
- Відомо, що в Азербайджані своєрідне суддівство, скажемо так. Але ми прагнемо показати свій максимум, а там вже, як доля розпорядиться.
- Для вас, гравця, який грав у багатьох крупних міжнародних змаганнях, потрапляння на чемпіонат світу – це серйозна мотивація?
- Звісно, хочеться, щоб Україна нарешті почала себе показувати та проявляти на міжнародній арені. Я зі свого боку дуже хочу допомогти нашій збірній вийти на чемпіонат світу.
- В цьому році збірній Україні належить ще зіграти в чемпіонаті Європи. Чи може збірна розраховувати на вас в цьому змаганні?
- Чесно кажучи, ще не обговорювали це питання. Найближча ціль – кваліфікація на чемпіонат світу. А далі – побачимо.
- Але зараз, бачу, у вас настрій добрий та й з мотивацією все гаразд…
- Звісно. Навіщо приїжджати без мотивації та настрою. Звісно, працюватимемо та прагнутимемо досягти перемоги.